ЩИРО ВБОЛІВАЄ ЗА ДОЛЮ ПРОСТИХ ЛЮДЕЙ

Візити високопосадовців у віддалені, глибинні села — річ не зовсім розповсюджена і звична. Проте Новоград-Волинщина може гордитися тим, що виростила сина, який займає високу державну посаду і водночас простих людей не цурається. Адже Голова Верховної Ради України Володимир Михайлович Литвин, попри всі свої державні клопоти і зайнятість, завжди знаходить час і можливість, щоб навідатися на свою малу батьківщину. Він побував практично у кожному регіоні нашого краю, особисто знає проблеми не лише міста, а й кожного села, і саме завдяки підтримці Володимира Михайловича, чимало цих проблем вдається вирішувати. Таких, як будівництво доріг, шкіл, лікарень, капітальні ремонти, оснащення, особиста допомога малозабезпеченим, людям похилого віку, багатодітним родинам, юним талантам нашого краю. Власне, всього не перерахувати. Нині ж спеціально для такої допомоги створено ще й благодійний фонд «Майбутнє Полісся», яким за час свого існування зроблено вже багато добрих справ.
5 квітня Володимир Литвин знову в ході своєї робочої поїздки Житомирщиною побував у віддаленому, глибинному селі Новоград-Волинщини — Лебедівці. Ще кілька років тому добратися сюди, особливо дощової пори, було непросто — сільська дорога ставала малопрохідною. Проте нині на її місці — весела асфальтівка, що стрімко в’ється полями, відкриваючи очам прекрасні краєвиди. У Лебедівці на шанованого гостя очікували — люди збиралися біля амбулаторії, тихенько перемовлялися: «Невже насправді до нас сам Литвин приїде?»
Володимир Михайлович приїхав і відразу підійшов до селян. Співчутливо вислуховував їх проблеми, розпитував про життя-буття. Помітно було, що він щиро вболіває за долю цих людей, що знайоме йому і пронесене крізь власне серце все, про що розповідали селяни — і ціни на молоко надто малі, а за те, що здали, досі грошей не повертають, і тваринництво занепало, і землю скуповують за безцінь...
Володимир Михайлович поцікавився: чому ж так вірять цим чужим, заїжджим? Адже їм не болить: забрали, обібрали, та й поїхали собі. Відома ж приказка: «Поки чужий скривиться — свій заплаче». Володимир Литвин зауважив, що завжди старається підтримати саме Житомирщину:
«Наш край — він здається мені обділеним, хоч люди у нас добрі і працьовиті, але небагато живуть, бо не маємо великих промислових підприємств, земля біднувата. А я з дитинства цю роботу знаю — і як корів доїти, вставати вдосвіта, і як картоплю вирощувати, льон піднімати... Через те, як ніхто, знаю ціну цієї гіркої праці, знаю і ціную її. Допомагав завжди і допомагатиму, чим зможу».
Підтвердженням цих слів став і короткий виступ сільського голови Ніни Фоміної, яка ­зазначила:
— Саме завдяки сприянню Володимира Михайловича, у нас прокладено дорогу з асфальтовим покриттям більш як 12 кілометрів, зроблено капітальний ремонт амбулаторії загальної практики сімейної медицини, проведено природний газ до їдальні лікарні, придбано в Яворівську школу холодильник та мультимедійний центр.
І все це — лише для одного села. А скільки таких сіл на Новоград-Волинщині!
Згодом Володимир Литвин у супроводі свого радника Юрія Благодиря, народного депутата Миколи Рудченка, очільників міста і району Володимира Загривого та Сергія Лавренюка, депутата обласної ради, головного лікаря Новоград-Волинського міськрайТМО Василя Бориса оглянули приміщення сільської лікарні, головний лікар якої Валерій Папанчук зауважив, що після ремонту тут створені всі умови для роботи лікарів та перебування хворих — не гірші за міський лікувальний заклад.
І гості особисто у тому переконалися — світле, ошатне приміщення милувало око, яке, окрім того, було оснащене всім необхідним. З цього приводу пенсіонерка, жителька Лебедівки, Станіслава Феліксівна висловила наступне:
«Ми всі, жителі Лебедівки і навколишніх сіл, дуже раді, що в лікарні зробили такий ремонт, що маємо земляка, який стільки допомагає людям, і у всьому завжди сподіваємося на вас, Володимире Михайловичу, бо знаємо, що свої слова підтверджуєте конкретними справами».
Лебедівка — село віддалене, з тих, які через оцю віддаленість вважаються неперспективними. Але як же відрадно було дізнатися всім, що тут проживає багато молодих сімей, що народжуються дітки, і за кілька років, зважаючи на те, що дошкільнят чимало, учнів у місцевій школі має подвоїтися і досягти цифри у 150 школярів. Про це повідомила директор школи Ольга Токарчук, а також висловила сподівання на те, що саме за сприяння Володимира Михайловича вдасться таки добудувати місцеву школу. Її почали зводити у 90-х роках, але будівництво зупинилося і стало чи не найбільшою проблемою сільської громади. Тому і нині всі сподівання з відновлення цього будівництва покладаються саме на підтримку шанованого земляка.
Далі гості завітали в будинок, що знаходиться поряд з лікарнею, — тут проживають одинокі громадяни похилого віку. Саме для них, для покращання їх побуту, Володимир Михайлович привіз подарунки — пральну машину та телевізор, солодощі.
Він зазначив під час цього візиту:
«Шановні жіночки, дивлюся на вас — і в кожній бачу свою матір, бо вона ж такого самого віку. Хочу побажати вам здоров’я, а я все робитиму для того, щоб ви не відчували себе самотніми. У цьому році ми вам вікна поміняємо, утеплимо фасад, бо головне — щоб тепло було, затишно. Щоб старість ваша була зігріта любов’ю та піклуванням.
Того ж дня Володимир Михайлович також завітав у село Ярунь, де відвідав місцеву школу. В навчальному закладі була зустріч з вчителями — досить відверте і щире спілкування, а ще В.М.Литвин подарував книги для шкільної бібліотеки.
У місцевому Будинку культури Володимир Михайлович вручив іменні годинники кращим вчителям, а також відповів на запитання жителів села, яких чимало завітало з нагоди приїзду шанованого гостя.
На завершення свого візиту Володимир Литвин поклав квіти до пам’ятника жертвам голодомору, а також ще довго спілкувався з ярунчанами.