ЖИТТЯ ЗА МОНАСТИРСЬКИМИ МУРАМИ: ПЕРШІ ДНІ ПОСТУ

У перший день Великого посту, який триває до Великодня, ми побували у Городницькому Свято-Георгіївському монастирі. Великодній піст — один з найстрогіших православних постів, і в перший та останній його тиждень не дозволяється вживати ні риби, ні олії, а весь вільний час християнам рекомендується проводити в молитві, очищаючи свою душу від негативних думок та помислів. Істинним взірцем такої підготовки до найбільшого християнського свята — Воскресіння Христового — може служити життя монастирської общини. І саме з метою розповісти про життя, яке відбувається за монастирськими мурами, ми й навідалися до Городниці.
Городницький монастир розташований в одному з наймальовничіших куточків Полісся, на високому надслучанському березі — храм та всі інші монастирські будівлі, що знаходяться за добротним білим муром, височіють над селищем, і вже здалеку видно золоті куполи, що ясно сяють будь-якої пори року.
На монастирському подвір’ї — патріархальна тиша. Лише подекуди майже нечутно промайне постать монаха чи монахині в чорній сутані та інколи монастирські послушниці мовчки перейдуть подвір’я, переносячи якісь господарські речі з однієї будівлі до іншої.
Фотографуються тут неохоче і з незнайомими довгих розмов не починають — коротка лаконічна відповідь «де кого можна знайти» — і знову постать у довгих чорних шатах промайнула на фоні білого снігу і так само нечутно зникла.
Через якийсь час до нас, привітно, але дещо й стримано посміхаючись, вийшов монах років сорока — отець Георгій, який і був того дня нашим поводирем та співрозмовником. Намагаючись не порушувати цієї майже містичної тиші, ми так само тихенько йшли і розмовляли, виявляючи повагу до тих законів, які діють у монастирських стінах.
Отець Георгій, помітивши наше збентеження, зауважив:
— Ви не дивуйтеся з того, що монахи такі мовчазні і здаються дещо навіть суворими. Вони ж весь час заглиблені в собі, практично постійно читають Ісусову молитву. До нашого життя важко звикнути і непросто зрозуміти його людині мирській.
— А скільки років Городницькому монастирю?
— Перші відомості про монастир у Городниці сягають аж 1744 року — на той час тут був храм Святого Георгія. Є дані і про те, що наприкінці 19 сторіччя у Городниці існував жіночий монастир. 1912 року сестер перевели в Овруч, а на цьому місці вже була створена чоловіча община. У 30-ті роки минулого століття радянська влада закрила храм, перетворивши цю будівлю на льоносклад. І лише у 1945 році храм знову почав працювати. А для цього багато зусиль доклав отець Олексій Менчинський, який понад двадцять п’ять років служив у Городниці. І хоч у ті часи церкви переважно закривалися, проте завдяки зусиллям та мудрості отця Олексія наш храм діяв. У 1979 році сюди був направлений священик отець Василь Нестерчук, який згодом прийняв монашество з іменем Олександр. На той час все це відбувалося таємно, бо влада переслідувала монахів і монастирі.
— Як же так склалося, що і жіноча община утворилася при монастирі?
— 26 травня 1981 року була створена чоловіча монастирська община. Але в обителі утримували багатьох тяжкохворих, за якими доглядали жінки. З часом вони теж приймали монашество — і так організувалася жіноча община в честь ікони Пресвятої Богородиці «Утамуй мої печалі». У монастирі є названа мною ікона Богородиці, яка у 1906 році була подарована для обителі зі святої гори Афон, що у Греції. Чоловіча община організована в честь великомученика Георгія.
— Скільки нині нараховується монахів в обох общинах?
— На даний час близько восьмидесяти.
— Як, зазвичай, проходить день монаха?
— Нині великий піст і режим трішечки інший, ніж завжди. У піст кожної ночі іде служба з 24 до 1.30 годин. Вранці монахи піднімаються близько 4 години на вранішні молитви. О 7 годині починається літургія, яка триває до 13.30 годин. О 14 годині — обід, о 20 годині — вечеря. На цьому тижні піст особливо строгий, тому сьогодні, наприклад, монахи їли лише картоплю в мундирах, квашені огірки, помідори, капусту. Не дозволяється ні риби, ні олії, ні цукру до чаю. Зазвичай чай п’ємо з лісових трав, але на цьому тижні — лише окріп, без нічого.
— Якщо не секрет, то яким був ваш обід сьогодні?
— Я прийшов трохи пізніше до трапезної, і оскільки картоплі вже не залишилося, то з’їв кілька варених бурячків та попив води...
— Що стосується посту, то наскільки мені відомо, навіть у дні, коли дозволено скоромне, монахи м’яса не вживають?
— Так, монахам не дозволяється їсти м’ясо, бо тваринна їжа збуджує в організмі агресію та різні негативні помисли. У скоромні дні ми вживаємо яйця, молочні продукти.
— У години, вільні від молитов та сну, чим займаються монахи?
— Вранці кожному дається свій послух. Комусь — церковний, комусь — по господарству. Адже монастир сам себе забезпечує продуктами — ми обробляємо десять гектарів поля та тримаємо підсобне господарство. Вирощуємо картоплю, буряки, капусту, цибулю, гарбузи.
— А гарбузи — навіщо?
— Каші варимо, до речі, дуже смачні. А ще на годівлю тваринам використовуємо. Тримаємо корівок, курей, ось вже почали яйця на Паску збирати… Самі косимо траву на сіно, маємо власну техніку — картоплекопалку, тракторці, машини. Дещо нам подарували, дещо придбали за благодійні кошти. Є у монастирі і своя пасіка, яка повністю забезпечує нас медом. У піст п’ємо чай на травах з медом. Лікарські трави монахи заготовляють власноруч.
Вже почалася підготовка до Паски: десь якісь дрібні ремонти проводяться, побілка, покраска. Але що б монахи не робили, — вони весь час про себе читають Ісусову молитву. Звісно, життя у монастирі непросте, і кожному з нас потрібно багато мужності, терпіння, покірності. На це все нас надихає і настоятель монастиря отець Олександр. У встановлення храму та монастирської общини він доклав дуже багато сил. І завдяки його старанням та Божій помочі з напівзруйнованого приміщення було відбудовано один з найкрасивіших храмів в Україні. З часом зробили паркан, звели нові монастирські корпуси. Все це робилося, хоча ще за радянських часів багатьом можновладцям це було не до вподоби, адже релігія заборонялася. Отець Олександр гідно пройшов через всі ці випробовування і нині за свою працю має багато церковних і державних нагород.
— Отець Георгій, а як належить постити мирянам?
— Кожен сам обирає для себе — наскільки він має утримуватись в їжі. Що не можна, вживати на цьому тижні — я вже говорив. Деякі православні християни взагалі вирішують голодувати по декілька днів, але то вже, знову наголошу, особисте рішення кожного. І ще дуже важливо позбутися негативних помислів, покаятися у гріхах, простити всім і нічого поганого і лихого не залишити на душі. Адже в цьому і є основна мета та суть посту. Щиро бажаю всім сили духу і великого терпіння, божої помочі у всіх хороших починаннях.