- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Уявіть, що ваш робочий день починається не за столом в офісі, а на вершині скелі, де ви тестуєте спорядження для екстремальних видів спорту, або в тихій лабораторії, де створюєте аромати для парфумів, що захоплюють мільйони. Цікаві професії — це не просто робота, а справжня пригода, що поєднує пристрасть, креативність, неймовірні виклики. Вони вабл
— Здрастуй, шановна громадо!Звертаюся до вас, як лігітимний.Кажуть, що я вже не живу. Тоді хто зараз перед вами на екрані?Отож. Не думайте, що це, як-то тепер модно називати, ША… Шу… Ні, ШІ. Значить, штука інтелект.Я був, я є і я буду! Бачте, як я глибоко мислю. Це називається філософія! А я філософів знаю: Ціцярон, Пофікгор, Янук… Коротше, їх бага
Путінські орки так зненацька увірвалися до хати, що господарка оселі і її донька враз закам’яніли.Їх було троє. Нахабні. Злі. В плямистій формі. У кожного в руках автомат напоготові. Ще й магазини запасні стирчать по кишенях.— Мужики вдома є? — спитав один із них крученою мовою, очевидно, з донбасівських.— Немає, — з острахом відказала молодша.— Як
Біля хлібної вітриниБомж друга питає:— Незалежність України…Що це означає?Друг порився у кишені,Ніби гроші має,І поважно, як на сцені,Так відповідає:— Незалежність, як бравада,В’їлась в наші душі…Всім у нас керує влада,Більш всього — чинуші.Вміють рибки наловити,Не входячи в воду,Всіх до нитки обібрати…По волі народу.Тож біди вони накличуть,Лиш дер
Отакий провладний хистУ столиці стався,Із кабміну пан міністрПо вуха прокрався.Хоч красиво все було,Без біди й покути…НАБУ справу завело,Щоб збитки вернути. Пан міністр з надмірним чином,Мав такий резон.Він з мільярдами і сином…Утік за кордон.Сам гарант спокій згубив,Втрутився в цю справу…Міндіч* якось повернувВтікача в державу.Рада закон прий
Де калина і вишні в леваді цвіли,І жита хутір наш обступали,Ми з тобою там разом росли,Як кохання прийшло, покохали.По стежинах до Звягельських кручЯ водив тебе в зоряні ночі.Там, де Смолка впадає у Случ,Цілував твої устоньки й очі.Мабуть, Бог наші долі розвів,Не судилось нам парою стати.Я поїхав навчатися в Львів,Ти — в Херсон комбінат будувати.Як
— Н-да-а…— Еге. Тече. Вода.— Тече. Бистра вода. І нема їй зупину.— Чому нема? Я в себе воду спинила, — гонорово похвалилася баба Христина.Усі вмить спрямували на неї погляди.А дід Яким здивовано спитав:— А як це тобі, Іванівно, таке чудо вдалося?!— А як? Просто, як!— Ну-ну.— Ось як було. Оце вже після останньої зливи, коли вода підійшла до мого пор
Таке наснилося…Значить, ніби йду дорогою. Грунтовою. Що веде до ставка.Коли — бабах об товстелезний стовбур верби. Головою. Своєю.— От осел! — обізвав себе вголос.І раптом моя голова перетворилася на ослячу!Ну, думаю, що за метаморфози відбуваються?Аж тут повз мене баба Текля прочовгала? Потім зупинилася. Напівобернулась, просокотала:— Голова наче
Кузьма стояв біля кіоска і здалеку спостерігав за молодою парочкою на зупинці. Білявого хлопця Кузьма раніше не зустрічав. Щось він розказував Анастасії, і та заходилася сміхом.Молодик усе хотів узяти Анастасію за руку, однак дівчина щоразу її висмикувала з його долонь.Кузьма, визираючи з-за кіоска, ревниво стогнав і стискав кулаки: «Так ось ти яка
Івана Нерудого вже вдруге доставили в поліцію.— Ну, і що мені тепер із тобою робити? — втомлено спитав заступник начальника кримінальної поліції, капітан Устименко. — Може, тебе в підвал кинути? На днів так із десять? Га?! Чого мовчиш?!— На підвал. — Погодився Іван Нерудий, дивлячись у підлогу.Капітан дратівливо кинув:— А потім під суд?Затриманий м