«Хтось має вижити...»

Біля шосе «Новоград-Волинський — Баранівка», навпроти виїзду з Канун, стояла хата, в якій жила Емілія Тетельмайєр. Це було одне із помешкань німецької колонії Юзефів (Юзефівка), що припинила своє існування після виселення її мешканців у 1936 р. Батька й чоловіка Емілії репресували, і їй довелося самотужки утримувати трьох дітей і стареньку матір. Будиночок складався з однієї кімнати і сараю під спільним дахом. Сім’ю Тетельмайєр розкуркулили, сад вирубали (від нього залишилася одна груша), а відібрану земельну ділянку колгосп засіяв горохом. Тетельмайєри були приречені на голодну смерть. Йось Шуберт, проїжджаючи на підводі повз будинок Емілії Тетельмайєр, заходив до неї та потай допомагав цій родині продуктами харчування.
До війни продавцем у Канунах працював Андрій Степанович Герасимчук («Єндрик»). Якось у крамниці сталася розтрата, і продавця хотіли заарештувати. Прийшов Йось Шуберт і попросив відпустити Герасимчука, пошкодувати його дітей. Для відшкодування збитку він запропонував свою корову. Пропозиція була прийнята. Цю історію Андрій Степанович розповів Софії Йосипівні після загибелі її батька. Немає нічого дивного, що під час німецької окупації багато жителів Канун і сусідніх сіл надавали родині Шуберт підтримку, робили все можливе для її порятунку.
До 4-го класу Софія Шуберт вчилася в Канунській початковій школі, що знаходилася в провулку, біля північної околиці села, потім ходила до 7-річної школи в Стриєву. Тишинський Дмитро Семенович, директор семирічки, навчив Соню грати на гітарі. Протягом останніх трьох років Софія Йосипівна навчалася в Гульській середній школі.
Від Канун до Гульська Соня йшла пішки біля 6 км. Із настанням весни, коли через льодохід на річці Случ перехід по дерев’яному мосту був неможливий, до школи можна було потрапити лише довгим шляхом, через залізничний міст. А потім, під час повені, на правий берег переправлялися за допомогою порома, причому керувати ним доводилося самотужки.
Будинки Гульської середньої школи, в якій навчалася Соня Шуберт, були споруджені в 1930-х роках. У головному корпусі з цегли розміщувалися класні кімнати, праворуч від нього стояв будинок із квартирами вчителів, а зліва — інтернат для учнів. Вчилися у дві зміни. Крім місцевих, старші класи школи відвідували юнаки і дівчата з сіл Івашківка, Стриєва, Кануни, Марушівка, станції Новоград-Волинський-2 та ін. Під час весняної повені багато хто з них жив у пришкільному інтернаті. Всього станом на січень 1940 року в школі налічувалося 380 учнів.
Гульська школа вважалася тоді однією з найкращих у районі. Вчитель хімії та біології Власенко Федір Ілліч у травні 1939 р. указом Президії Верховної Ради СРСР був нагороджений медаллю «За трудову відзнаку». Пам’ятає Софія Йосипівна також директора школи Гольденберга Йосипа Матвійовича, завпеда (завуча) Гостила Андрія Петровича, вчителів української мови та літератури Дениса Карповича, німецької мови — Марію Йосипівну, астрономії — Шевеля, військового керівника Невінчаного (Невінчана) Максима Семеновича. У школі працювали гуртки: ворошиловських стрільців, юних кулеметників, протиповітряної хімічної оборони, драматичний та ін. Були створені духовий і струнний оркестри. Багато випускників після закінчення школи вступали до вищих навчальних закладів. Серед них були майбутній генерал Герасимчук Іван Онисимович (1921-?) і полковник Медецький Олександр Адольфович (1920-1998 р.) — обоє з Канун.
Соня Шуберт вчилася на «4» і «5». Під час навчання в 10-Б класі вона, будучи піонервожатою, опікувала молодших школярів, про що згадується в замітці, опублікованій у районній газеті «Соціалістичне Полісся». На сцені клубу виступала як конферансьє, грала в струнному оркестрі. Софія Йосипівна пам’ятає кількох своїх однокласників: Мельника Михайла з Канун, Касяневіч Аллу і Козир Нілу з Гульська. Соня Шуберт і Ніла Козир збиралися поступати на мовно-літературний факультет Київського педагогічного інституту.
20 червня 1941 р. відбувся випускний вечір. У вестибюлі Гульської школи були накриті столи (без спиртного). Колгосп с. Кануни виділив коней для підвезення до Гульська батьків випускників. Грав шкільний духовий оркестр, гуляли цілу ніч.
22 червня Йось Шуберт, який перебував у Новограді-Волинському, привіз додому звістку про початок війни. Незабаром були мобілізовані на військову службу сестра Соні — Геня Шуберт, двоюрідні брати — Шепсель і Яків Бараши. Продовжували військову службу брат Шмуль, а також двоюрідні брати Абрам і Олександр (Срулик). Сестра Марія Шуберт поспіхом попрощалася з рідними і евакуювалася в Узбекистан (після війни вона картала себе за те, що залишила їх у селі). Йось Шуберт, пам’ятаючи німців 1918 року, не відчував страху перед ними. Обидві єврейські родини — Шуберт і Бараш — продовжували залишатися в Канунах.
Коли фронт наблизився до Новоград-Волинського району, червоноармійці веліли жителям Канун покинути село, і ті пішли в сторону Киянки. Просидівши в кущах біля річки, вони через пару днів повернулися до своїх домівок. Відповідно до зведення вермахту, 5 липня командний пункт 13-ї танкової дивізії перебував у 500 м від Канун. Софія Йосипівна згадує, що німці зайняли в їхньому будинку зал і спальню (Шуберти тулилися в передній), влаштувавши там штаб. Про це дізналася Емілія Тетельмайєр. Вона прийшла в Кануни і запропонувала Йосю Шмулевичу:
— Ходіть до мене! Перебудете якийсь час, а потім повернетеся.
Йось Шуберт відмовився:
— А що я кому поганого зробив? У політику не ліз, все життя гнув спину на пана, а заробив тільки грижу і мозолі на пальцях. Та й як ми до вас всі разом підемо?
— Тоді нехай молодша дівчина буде в мене.
Батько дав згоду, і Емілія повела Іду до себе додому.
Ворожості по відношенню до Шубертів німці не проявляли. Солдати ловили у дворі курей, а один із офіцерів іноді вступав у розмови з Йосем Шмулевичем. При цьому німець намагався балакати російською мовою, а Йось Шмулевич, який добре володів німецькою, підтримував розмову. Соня, на прохання офіцера, вчила його російській мові. Через кілька днів, коли німці виходили, Йось Шуберт сказав офіцерові: «Будете повертатися — заходьте знову!» На це офіцер відповів: «Навряд чи ми звідти повернемося», — і, дивлячись на фото своєї родини, розплакався. Після відходу німців Шуберти побачили на дверях свого будинку напис великими буквами «Jud».