Новоград-Волинський під час німецької окупації. 1941 рік
- Сторінки історії
- 414
- коментар(і)
- 30-11-2021 21:52
Новоград-Волинський під час німецької окупації. 1941 рік
(за документами архіву Управління СБУ Житомирської області)
Незабаром після визволення Новограда-Волинського від нацистських загарбників міський відділ НКДБ (Народного комісаріату державної безпеки, від 1946 р. — МДБ, від 1954 р. — КДБ) за участю Житомирського обласного управління НКДБ і відділу контррозвідки СМЕРШ розпочав розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території. Після допиту свідків слідчі органи заарештували колишніх поліцейських, бургомістрів, старост сільських управ та інших осіб, які активно співробітничали з нацистськими окупантами. Проти багатьох із них було відкрито кримінальні справи. Вони зберігаються в архіві Управління Служби безпеки України в Житомирській області. Інформація, що міститься в протоколах допиту звинувачуваних і свідків, певною мірою проливає світло на події, які відбувалися в цей трагічний період історії міста.
У цьому будинку в 1941 році розміщувалася німецька комендатура й польова жандармерія. Фото першої половини 1990-х років.
Свідчення С. Кучинського, який із 1940 року працював охоронцем на військовому хлібозаводі, відбивають атмосферу, яка панувала в Новограді-Волинському незадовго до початку окупації: «На початку війни всіх охоронців перевели на казармений стан. Нам видали гвинтівки для захисту від німецьких парашутистів, прикріпили до нас ще трьох співробітників НКВС, а потім — охоронний взвод солдатів. Коли фронт почав наближатися, директор заводу Пекуровський виїхав у Київ, залишивши технічного директора Носова та завгоспа Колесника. Виїхала також контора заводоуправління, яка вивезла нашу зарплату за місяць. Директор нас запевнив: «Не хвилюйтеся. Якщо місто доведеться здавати, вас і ваші родини вивезуть машинами, які є в резерві». Тим часом завод вже працював у режимі світломаскування. Під’їжджали військові, брали хліб і сухарі. Співробітники НКВС по одному залишали нас і все наказували пильно стежити, обіцяючи незабаром повернутися. І ось директор дзвонить із Києва і віддає наказ: відчинити ворота і всім залишити підприємство. Ми його питаємо: товариш директор, а де ж машини з резерву? Він каже: виходьте на шосе та ловіть попутні машини. Під’їхала машина з вибухівкою, і завод підірвали. Охоронний взвод пішов пішки у бік Житомира. Робітники поверталися додому, а деякі побігли вслід за охоронним взводом. Коли я вийшов на асфальт, німецькі літаки скинули на нас бомби. Були вбиті та поранені. Німець обійшов місто та відрізав шлях на Житомир. Охоронний взвод першим потрапив у полон». За спогадами старожилів, військовий хлібозавод знаходився на вул. Червоноармійській (нині — вул. Гетьмана Сагайдачного); зараз на цьому місці стоїть мотель «Перлина».
8 липня 1941 р. війська вермахту захопили Новоград-Волинський. За свідченням Л. Євтушенка, через декілька днів до нього додому прийшли український націоналіст із Західної України та німецький військовослужбовець. Хтось підказав їм, що до революції Євтушенко служив у міській управі, й вони вирішили порадитися з ним про те, як створити в місті управу. Євтушенко пояснив, що для цього треба провести вибори членів управи, після чого призначити керівників відділів. А. Карпенко, який працював до війни у міськфінвідділі, згадує, що в той самий час його приходив кликати на збори уповноважений вулиці. Зі слів уповноваженого, українські націоналісти опитували містян, хто з грамотних людей залишився в Новограді-Волинському. Хтось назвав Карпенка, і він таким чином потрапив у список кандидатів. Німецька військова комендатура закликала жителів міста зібратися о 3-ій годині дня у «парку імені Леніна» (нині — Сквер Слави на вул. Соборності, №5, де колись стояв пам’ятник В.І. Леніну). За оцінкою Л. Євтушенка, збори відбулися 13-15 липня, П. Филипович називає точну дату — 14 липня. У призначений час у парк прийшло близько 500 осіб. Збори проводив офіцер військової комендатури, який добре володів російською мовою. Він заявив про необхідність обрати членів міської та районної управи, створити поліцію. При цьому пояснив, що обрати треба таких людей, які будуть віддано служити Німецькій державі. Зачитали списки намічених кандидатів і відкритим голосуванням вибрали 10 членів міської управи. Було складено протокол, на якому поставили підписи всі присутні. Потім обрані 10 осіб пішли в комендатуру. Німецький комендант відібрав 5 осіб, які стали членами міської управи, а решта — кандидатами. Бургомістром Звягеля (незабаром після початку окупації місто перейменували) він призначив Луку Євтушенка, 1872 р. н., його заступником — А. Карпенка (на початку серпня цю посаду зайняла Л. Фрейліх), завідувачем відділу охорони здоров’я — А. Соколовського, завідувачкою продовольчого відділу — А. Бобровницьку, відповідальним секретарем — П. Филиповича. Разом із міською обрали районну управу, яку очолив Гауф, і 15 поліцейських.
Значну роль у формуванні місцевої поліції грали українські націоналісти. Їхнього представника (в одному протоколі допиту згадується прізвище Денисюк) німці призначили на посаду коменданта допоміжної поліції, але через декілька днів його направили на роботу в Житомир. За словами А. Карпенка, націоналісти, які прибули зі Львова, були кооптовані в німецьку комендатуру для організації місцевого самоврядування. Їхня мова була «українсько-польсько-галицькою». Вони були у цивільному одязі, носили шорти, шкарпетки, а деякі з них — капелюхи. Називали себе поліцейськими, а в місті їх називали «короткоштаниками». Приблизно до початку серпня 1941 р. українські націоналісти мали тісні стосунки з німцями, допомагали їм у розв’язанні господарських й організаційних питань. Але надмірна активність націоналістів дратувала окупантів. Як тільки на будинку міської управи повісили український національний прапор, а в приміщеннях управи — портрети Степана Бандери, їх, за розпорядженням німецького коменданта, зняли, а на місці українського з’явився прапор зі свастикою. Німці почали переслідувати українських націоналістів. Деякі з останніх були посаджені у в’язницю, а більшість повернулася до Галичини.
Усі директивні вказівки до міської управи надходили від військової комендатури. За підписами бургомістра та ортскоменданта були опубліковані накази, які вимагали від громадян пройти реєстрацію в міськуправі, здати в комендатуру трофейну зброю та боєприпаси. Тим, хто видасть червоноармійця і комуніста, обіцяли винагороду в розмірі 1500 руб. Усім євреям наказали переїхати на вул. Ковальську (в радянський період — вул. Щорса, нині —вул. Медова). Відповідальність за виконання цього наказу несли уповноважені вулиць. Євреї могли відвідувати базар лише від 12-ї до 13-ї години, ходити по тротуарах їм заборонялося. Крім того, вони мусили здати цінні речі. Л. Євтушенко розповідає, що приблизно на початку вересня він отримав від ортскоменданта розпорядження огородити «табір для єврейського населення» колючим дротом, але не виконав його, мотивуючи це браком стовпів і дроту. Протягом трьох місяців перебування Л. Євтушенка на посаді бургомістра відновлено роботу маслозаводу, відкрито аптеку, прибутково-видаткову касу (у листопаді 1941 р. на її основі створено філію Житомирського сільгоспбанку), дві їдальні, магазини, лазню. Наприкінці вересня військовий комендант звільнив Л. Євтушенка з посади бургомістра через незабезпечення охорони та збору єврейського населення, невжиття заходів щодо зберігання будівельних матеріалів, погану організацію постачання молока тощо. Новим бургомістром Звягеля став колишній робітник меблевої фабрики, «фолькс-дойче» Роберт Штрайт, 1913 р. н.
Під час досудового слідства Р. Штрайт показав, що за розпорядженням німецької окупаційної влади проводив перепис населення Звягеля. Статистичний відділ міської управи складав подвірні списки жителів із зазначенням їхнього віку та фаху. Крім того, в управі діяли податковий, житловий, земельний і технічно-механічний відділи, бухгалтерія і секретаріат. Сумісно з військовим комендантом бургомістр Штрайт видав директиву про припинення вуличного руху в місті з 9 години вечора до 6 години ранку для запобігання партизанському руху. За його словами, Звягельська міська управа розміщувалася на Радянській вулиці (згодом будинок згорів), а німецька військова комендатура — на Житомирській вулиці (у радянський період — вул. Міжнародна й Карла Маркса, нині — вул. Соборності), там, «де зараз знаходиться райвиконком». З 1954 року цей будинок займає дитяча музична школа (з 2012 р. — Школа мистецтв).
(за документами архіву Управління СБУ Житомирської області)
Незабаром після визволення Новограда-Волинського від нацистських загарбників міський відділ НКДБ (Народного комісаріату державної безпеки, від 1946 р. — МДБ, від 1954 р. — КДБ) за участю Житомирського обласного управління НКДБ і відділу контррозвідки СМЕРШ розпочав розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території. Після допиту свідків слідчі органи заарештували колишніх поліцейських, бургомістрів, старост сільських управ та інших осіб, які активно співробітничали з нацистськими окупантами. Проти багатьох із них було відкрито кримінальні справи. Вони зберігаються в архіві Управління Служби безпеки України в Житомирській області. Інформація, що міститься в протоколах допиту звинувачуваних і свідків, певною мірою проливає світло на події, які відбувалися в цей трагічний період історії міста.
У цьому будинку в 1941 році розміщувалася німецька комендатура й польова жандармерія. Фото першої половини 1990-х років.
Свідчення С. Кучинського, який із 1940 року працював охоронцем на військовому хлібозаводі, відбивають атмосферу, яка панувала в Новограді-Волинському незадовго до початку окупації: «На початку війни всіх охоронців перевели на казармений стан. Нам видали гвинтівки для захисту від німецьких парашутистів, прикріпили до нас ще трьох співробітників НКВС, а потім — охоронний взвод солдатів. Коли фронт почав наближатися, директор заводу Пекуровський виїхав у Київ, залишивши технічного директора Носова та завгоспа Колесника. Виїхала також контора заводоуправління, яка вивезла нашу зарплату за місяць. Директор нас запевнив: «Не хвилюйтеся. Якщо місто доведеться здавати, вас і ваші родини вивезуть машинами, які є в резерві». Тим часом завод вже працював у режимі світломаскування. Під’їжджали військові, брали хліб і сухарі. Співробітники НКВС по одному залишали нас і все наказували пильно стежити, обіцяючи незабаром повернутися. І ось директор дзвонить із Києва і віддає наказ: відчинити ворота і всім залишити підприємство. Ми його питаємо: товариш директор, а де ж машини з резерву? Він каже: виходьте на шосе та ловіть попутні машини. Під’їхала машина з вибухівкою, і завод підірвали. Охоронний взвод пішов пішки у бік Житомира. Робітники поверталися додому, а деякі побігли вслід за охоронним взводом. Коли я вийшов на асфальт, німецькі літаки скинули на нас бомби. Були вбиті та поранені. Німець обійшов місто та відрізав шлях на Житомир. Охоронний взвод першим потрапив у полон». За спогадами старожилів, військовий хлібозавод знаходився на вул. Червоноармійській (нині — вул. Гетьмана Сагайдачного); зараз на цьому місці стоїть мотель «Перлина».
8 липня 1941 р. війська вермахту захопили Новоград-Волинський. За свідченням Л. Євтушенка, через декілька днів до нього додому прийшли український націоналіст із Західної України та німецький військовослужбовець. Хтось підказав їм, що до революції Євтушенко служив у міській управі, й вони вирішили порадитися з ним про те, як створити в місті управу. Євтушенко пояснив, що для цього треба провести вибори членів управи, після чого призначити керівників відділів. А. Карпенко, який працював до війни у міськфінвідділі, згадує, що в той самий час його приходив кликати на збори уповноважений вулиці. Зі слів уповноваженого, українські націоналісти опитували містян, хто з грамотних людей залишився в Новограді-Волинському. Хтось назвав Карпенка, і він таким чином потрапив у список кандидатів. Німецька військова комендатура закликала жителів міста зібратися о 3-ій годині дня у «парку імені Леніна» (нині — Сквер Слави на вул. Соборності, №5, де колись стояв пам’ятник В.І. Леніну). За оцінкою Л. Євтушенка, збори відбулися 13-15 липня, П. Филипович називає точну дату — 14 липня. У призначений час у парк прийшло близько 500 осіб. Збори проводив офіцер військової комендатури, який добре володів російською мовою. Він заявив про необхідність обрати членів міської та районної управи, створити поліцію. При цьому пояснив, що обрати треба таких людей, які будуть віддано служити Німецькій державі. Зачитали списки намічених кандидатів і відкритим голосуванням вибрали 10 членів міської управи. Було складено протокол, на якому поставили підписи всі присутні. Потім обрані 10 осіб пішли в комендатуру. Німецький комендант відібрав 5 осіб, які стали членами міської управи, а решта — кандидатами. Бургомістром Звягеля (незабаром після початку окупації місто перейменували) він призначив Луку Євтушенка, 1872 р. н., його заступником — А. Карпенка (на початку серпня цю посаду зайняла Л. Фрейліх), завідувачем відділу охорони здоров’я — А. Соколовського, завідувачкою продовольчого відділу — А. Бобровницьку, відповідальним секретарем — П. Филиповича. Разом із міською обрали районну управу, яку очолив Гауф, і 15 поліцейських.
Значну роль у формуванні місцевої поліції грали українські націоналісти. Їхнього представника (в одному протоколі допиту згадується прізвище Денисюк) німці призначили на посаду коменданта допоміжної поліції, але через декілька днів його направили на роботу в Житомир. За словами А. Карпенка, націоналісти, які прибули зі Львова, були кооптовані в німецьку комендатуру для організації місцевого самоврядування. Їхня мова була «українсько-польсько-галицькою». Вони були у цивільному одязі, носили шорти, шкарпетки, а деякі з них — капелюхи. Називали себе поліцейськими, а в місті їх називали «короткоштаниками». Приблизно до початку серпня 1941 р. українські націоналісти мали тісні стосунки з німцями, допомагали їм у розв’язанні господарських й організаційних питань. Але надмірна активність націоналістів дратувала окупантів. Як тільки на будинку міської управи повісили український національний прапор, а в приміщеннях управи — портрети Степана Бандери, їх, за розпорядженням німецького коменданта, зняли, а на місці українського з’явився прапор зі свастикою. Німці почали переслідувати українських націоналістів. Деякі з останніх були посаджені у в’язницю, а більшість повернулася до Галичини.
Усі директивні вказівки до міської управи надходили від військової комендатури. За підписами бургомістра та ортскоменданта були опубліковані накази, які вимагали від громадян пройти реєстрацію в міськуправі, здати в комендатуру трофейну зброю та боєприпаси. Тим, хто видасть червоноармійця і комуніста, обіцяли винагороду в розмірі 1500 руб. Усім євреям наказали переїхати на вул. Ковальську (в радянський період — вул. Щорса, нині —вул. Медова). Відповідальність за виконання цього наказу несли уповноважені вулиць. Євреї могли відвідувати базар лише від 12-ї до 13-ї години, ходити по тротуарах їм заборонялося. Крім того, вони мусили здати цінні речі. Л. Євтушенко розповідає, що приблизно на початку вересня він отримав від ортскоменданта розпорядження огородити «табір для єврейського населення» колючим дротом, але не виконав його, мотивуючи це браком стовпів і дроту. Протягом трьох місяців перебування Л. Євтушенка на посаді бургомістра відновлено роботу маслозаводу, відкрито аптеку, прибутково-видаткову касу (у листопаді 1941 р. на її основі створено філію Житомирського сільгоспбанку), дві їдальні, магазини, лазню. Наприкінці вересня військовий комендант звільнив Л. Євтушенка з посади бургомістра через незабезпечення охорони та збору єврейського населення, невжиття заходів щодо зберігання будівельних матеріалів, погану організацію постачання молока тощо. Новим бургомістром Звягеля став колишній робітник меблевої фабрики, «фолькс-дойче» Роберт Штрайт, 1913 р. н.
Під час досудового слідства Р. Штрайт показав, що за розпорядженням німецької окупаційної влади проводив перепис населення Звягеля. Статистичний відділ міської управи складав подвірні списки жителів із зазначенням їхнього віку та фаху. Крім того, в управі діяли податковий, житловий, земельний і технічно-механічний відділи, бухгалтерія і секретаріат. Сумісно з військовим комендантом бургомістр Штрайт видав директиву про припинення вуличного руху в місті з 9 години вечора до 6 години ранку для запобігання партизанському руху. За його словами, Звягельська міська управа розміщувалася на Радянській вулиці (згодом будинок згорів), а німецька військова комендатура — на Житомирській вулиці (у радянський період — вул. Міжнародна й Карла Маркса, нині — вул. Соборності), там, «де зараз знаходиться райвиконком». З 1954 року цей будинок займає дитяча музична школа (з 2012 р. — Школа мистецтв).
(Далі буде)
Леонід КОГАН, краєзнавець
Коментарі відсутні