Баба Яга і її гоп-компанія (Стара казка на новий лад)
- 23
- коментар(і)
- 30-06-2023 11:13
Представники з росвійськкомату з’явилися зненацька.
Обоє при зброї (автомати). На грудях теліпаються біноклі.
Однак військкоматівські служаки до дерев’яного зрубу на курячих ніжках підходили сторожко. Хтозна, хто там у старої карги сьогодні гостює.
А раптом «укропське деерге»?
Навколо хатини таємниче поскрипував старезний дубовий ліс. У кронах дерев зловісно перегукувалися якісь птахи.
Баба Яга, побачивши крізь шибку незнайомців, вибігла на ганок.
— Цікаво, як ви пройшли через хащі? — шморгнувши довгим стручкуватим носом, спитала стара.
— А ми, мля, люди воєнні! — відказав старший дуету, опецькуватий майор Матюков.
Баба Яга допитувалася далі:
— А що за стрілянина лунала на болотах?
— Розвела тут страховиськ усяких, в образі пеньків. Рукатих, клешнятих. Ледь у болото не затягли. А ще русалок ловили твоїх.
— Вам що, баб своїх мало?
— На даний час русалки для нас стратегічно важливі, — сказав другий, худий мов штахетина, військкоматівець лейтенант Козляров. — Так би мовити, для водних стихій. А стихій у нас не бракує.
— Та чула, чула, що той недокурок кремлівський з котушок злетів.
— Гей-гей! Ти там, стара карга, притримай язичок-то на припоні! А то...
— А то що?
— Ну, мля... — Майор Матюков різко пересмикнув затвор автомата.
А Баба Яга нестямно заволала:
— Хатка, хатка! Повернися до лісу передом, а до прийшлих орків — задом!
І задвигтіла-заскрипіла дерев’яна хатинка, що у аж вухах військкоматівців позакладало.
І одурілі офіцерики відкрили несамовиту пальбу по зрубу.
І хатка на курячих ніжках знову повернулася передом до диких прийшлих.
А Баба Яга знову вибігла на ганок.
— Я свіженькі щі сфорганила, — солоденько защебетала стара. — То, проходьте. Покуштуйте.
Майор Матюков поцікавився:
— А до щів щось є?
— Знайдеться, знайдеться і до щів. Аякже.
Гості ввійшли до хати. Порозсідалися за столом із дубових дошок.
— Повістку отримувала, стара? — несподівано спитав лейтенант Козляров.
Баба Яга фиркнула:
— Яка безтактність!
— То отримувала?
— Ну, приносила поштарка, Варвара-краса, довга коса.
— Чому тоді до військкомату не з’явилася?
— Варка?
— Та ти ж, карга!
— А вона вам що — чмобік? — раптом з кутка озвався вчений Ворон.
— А ти там не каркай, общипане одоробло! — гаркнув майор Матюков. — Ми і на тебе повістку принесли.
— Обалдіти можна! — вирячив чорні очиська вчений Ворон. — І в якості кого я буду воювати?
— В якості дрона, недотепа! — сказав лейтенант Козляров. — Вивідуватимеш укропські позиції. А коли треба буде, то й легку бомбочку кинеш. Куди накажуть.
Вчений Ворон здивовано каркнув і беркицьнувся на підлогу.
Майор Матюков вів далі:
— Змій Горинич, часом, не заявлявся до тебе, стара? Нам літаки терміново потрібні. Бомбардувальники. Змій Горинич якраз для цього підходить. То заявлявся він тут, питаю?
— Та ні.
— А де він мешкає?
— Та тут недалечко. Коротше, підете на Схід. Перемахнете Урал. Вийдете до мерзлого моря-окіяну. Підете праворуч. Потім ліворуч. Затим прямо верстов триста п’ять. Вийдете до острова Буян. Там і знайдете Змія Горинича.
— Офі-ігеть! — свиснув майор Матюков і гарикнув: — Коротше так. Готуйся, стара! Ать-два! Пройдеш двотижневі льотні курси і літай, здобувай славу ратного воїна!
Баба Яга огризнулася:
— Знаю я про ваших «ратних» чмобіків.
— А ти, карга, расєйську армію не ображай! — верескнув лейтенант Козляров. — А то враз загримиш під фанфари! То чого не з’явилася до військкомату?
— Бо роками я вийшла. Мені, почитай, триста п’ятдесят стукнуло.
— Та ти ще нівроку, бабенція! Моторна. — Майор Матюков перевів погляд на новеньку ступу Баби Яги, що стояла біля печі. — Он і тачка в тебе новенька. А з технікою на фронті у нас зараз проблеми.
— Розкатали губу! — хихикнула стара.
— Помовч, Яга! Що знаєш про Кощія Безсмертного?
— Та заходив якось.
— Як тільки з’явиться — сигналізуватимеш!
Аж тут раптом загуділо, загриміло.
Військкоматівці посхоплювалися на ноги. Пірнули під дубовий стіл. Спитали:
— Що то, стара?!
— Напевне Змій Горинич летить у гості.
— А чого ж так шумно?
— А він при повному боєкомплекті.
— Ні хріна собі!
Нараз задзвенів смартфон. Баба Яга швидко видобула слухавку із кишені халата. Дзвонив Кощій Безсмертний. Однак стара сказала гостям:
— Ви, шановні гості, смакуйте щі. А я зараз, надвір вийду на хвилю.
Вийшовши на ганок, Баба Яга аж відсахнулася. Над хатою «завис» велетенський Змій Горинич. На його спині сидів Кощій Безсмертний.
— Перелазь хутчій, Яга, на спину Змія Горинича! — крикнув він. — Кругом облава!
— А далі що?
— Будемо міняти базу. В іншому царстві.
— Істину глаголиш, Кощій.
Баба Яга хутко метнулася в хату по вченого Ворона, який якраз оклигував на підлозі, потім забралася на спину Змія Горинича. Аж раптом із хати повибігали військкоматівці.
Закричали:
— Ах ви симулянти! Ах ви ухильники! — І відкрили вогонь із автоматів.
— Ану, дружбан-Змій, — заволала Баба Яга, — вогнеметом по них шмальни!
Із пащі Змія Горинича вирвалися довгі язики полум’я.
Військовики миттю поховалися до зрубу, який також спалахнув.
Лісова компанія зареготала, а відтак полетіла шукати щастя до нового царства.
Обоє при зброї (автомати). На грудях теліпаються біноклі.
Однак військкоматівські служаки до дерев’яного зрубу на курячих ніжках підходили сторожко. Хтозна, хто там у старої карги сьогодні гостює.
А раптом «укропське деерге»?
Навколо хатини таємниче поскрипував старезний дубовий ліс. У кронах дерев зловісно перегукувалися якісь птахи.
Баба Яга, побачивши крізь шибку незнайомців, вибігла на ганок.
— Цікаво, як ви пройшли через хащі? — шморгнувши довгим стручкуватим носом, спитала стара.
— А ми, мля, люди воєнні! — відказав старший дуету, опецькуватий майор Матюков.
Баба Яга допитувалася далі:
— А що за стрілянина лунала на болотах?
— Розвела тут страховиськ усяких, в образі пеньків. Рукатих, клешнятих. Ледь у болото не затягли. А ще русалок ловили твоїх.
— Вам що, баб своїх мало?
— На даний час русалки для нас стратегічно важливі, — сказав другий, худий мов штахетина, військкоматівець лейтенант Козляров. — Так би мовити, для водних стихій. А стихій у нас не бракує.
— Та чула, чула, що той недокурок кремлівський з котушок злетів.
— Гей-гей! Ти там, стара карга, притримай язичок-то на припоні! А то...
— А то що?
— Ну, мля... — Майор Матюков різко пересмикнув затвор автомата.
А Баба Яга нестямно заволала:
— Хатка, хатка! Повернися до лісу передом, а до прийшлих орків — задом!
І задвигтіла-заскрипіла дерев’яна хатинка, що у аж вухах військкоматівців позакладало.
І одурілі офіцерики відкрили несамовиту пальбу по зрубу.
І хатка на курячих ніжках знову повернулася передом до диких прийшлих.
А Баба Яга знову вибігла на ганок.
— Я свіженькі щі сфорганила, — солоденько защебетала стара. — То, проходьте. Покуштуйте.
Майор Матюков поцікавився:
— А до щів щось є?
— Знайдеться, знайдеться і до щів. Аякже.
Гості ввійшли до хати. Порозсідалися за столом із дубових дошок.
— Повістку отримувала, стара? — несподівано спитав лейтенант Козляров.
Баба Яга фиркнула:
— Яка безтактність!
— То отримувала?
— Ну, приносила поштарка, Варвара-краса, довга коса.
— Чому тоді до військкомату не з’явилася?
— Варка?
— Та ти ж, карга!
— А вона вам що — чмобік? — раптом з кутка озвався вчений Ворон.
— А ти там не каркай, общипане одоробло! — гаркнув майор Матюков. — Ми і на тебе повістку принесли.
— Обалдіти можна! — вирячив чорні очиська вчений Ворон. — І в якості кого я буду воювати?
— В якості дрона, недотепа! — сказав лейтенант Козляров. — Вивідуватимеш укропські позиції. А коли треба буде, то й легку бомбочку кинеш. Куди накажуть.
Вчений Ворон здивовано каркнув і беркицьнувся на підлогу.
Майор Матюков вів далі:
— Змій Горинич, часом, не заявлявся до тебе, стара? Нам літаки терміново потрібні. Бомбардувальники. Змій Горинич якраз для цього підходить. То заявлявся він тут, питаю?
— Та ні.
— А де він мешкає?
— Та тут недалечко. Коротше, підете на Схід. Перемахнете Урал. Вийдете до мерзлого моря-окіяну. Підете праворуч. Потім ліворуч. Затим прямо верстов триста п’ять. Вийдете до острова Буян. Там і знайдете Змія Горинича.
— Офі-ігеть! — свиснув майор Матюков і гарикнув: — Коротше так. Готуйся, стара! Ать-два! Пройдеш двотижневі льотні курси і літай, здобувай славу ратного воїна!
Баба Яга огризнулася:
— Знаю я про ваших «ратних» чмобіків.
— А ти, карга, расєйську армію не ображай! — верескнув лейтенант Козляров. — А то враз загримиш під фанфари! То чого не з’явилася до військкомату?
— Бо роками я вийшла. Мені, почитай, триста п’ятдесят стукнуло.
— Та ти ще нівроку, бабенція! Моторна. — Майор Матюков перевів погляд на новеньку ступу Баби Яги, що стояла біля печі. — Он і тачка в тебе новенька. А з технікою на фронті у нас зараз проблеми.
— Розкатали губу! — хихикнула стара.
— Помовч, Яга! Що знаєш про Кощія Безсмертного?
— Та заходив якось.
— Як тільки з’явиться — сигналізуватимеш!
Аж тут раптом загуділо, загриміло.
Військкоматівці посхоплювалися на ноги. Пірнули під дубовий стіл. Спитали:
— Що то, стара?!
— Напевне Змій Горинич летить у гості.
— А чого ж так шумно?
— А він при повному боєкомплекті.
— Ні хріна собі!
Нараз задзвенів смартфон. Баба Яга швидко видобула слухавку із кишені халата. Дзвонив Кощій Безсмертний. Однак стара сказала гостям:
— Ви, шановні гості, смакуйте щі. А я зараз, надвір вийду на хвилю.
Вийшовши на ганок, Баба Яга аж відсахнулася. Над хатою «завис» велетенський Змій Горинич. На його спині сидів Кощій Безсмертний.
— Перелазь хутчій, Яга, на спину Змія Горинича! — крикнув він. — Кругом облава!
— А далі що?
— Будемо міняти базу. В іншому царстві.
— Істину глаголиш, Кощій.
Баба Яга хутко метнулася в хату по вченого Ворона, який якраз оклигував на підлозі, потім забралася на спину Змія Горинича. Аж раптом із хати повибігали військкоматівці.
Закричали:
— Ах ви симулянти! Ах ви ухильники! — І відкрили вогонь із автоматів.
— Ану, дружбан-Змій, — заволала Баба Яга, — вогнеметом по них шмальни!
Із пащі Змія Горинича вирвалися довгі язики полум’я.
Військовики миттю поховалися до зрубу, який також спалахнув.
Лісова компанія зареготала, а відтак полетіла шукати щастя до нового царства.
Микола МАРУСЯК
Коментарі відсутні