Постріли за молодим ялинником
- Кримінал
- 48
- коментар(і)
- 25-04-2024 10:08
За декілька кроків до лісу стара Харитониха (так її називали односельці) зупинилася. Тричі перехрестилася, доземно вклонилася. Потім, звівши голову до викупаного росою вранішнього синього неба, впівголоса промовила:
— Господи-Боже! Спаси і помилуй! — І по хвилі додала: — Ну, хочеться грибної юшечки. Тож, порятуй від усяких небезпек. Отого лиха, якщо воно сюди долетіло і не розірвалося. Щоб тим гаспидам добра не було! Прости, Господи!..
Ступала Харитониха обережно, легенько, придивляючись до моху, до кущиків…
У перші дні великої війни з росіянами подейкували, що вони і сюди дійшли. Потім наші війська погнали їх із Житомирщини аж до кордону.
І хтозна, що після тих «орків» лишилося по лісах? Говорили, що хтось навіть ракету нерозірвану знайшов.
Харитониха знову перехрестилася.
— О! Бабка! Ще одна!.. Сироїжка зелена!.. О! Пара білих!..
Аж раптом поряд пролунав постріл.
Харитониха з ляку аж присіла, руками обхопивши голову, неначе щось мало впасти з неба.
Хотіла підвестися, але ноги зробилися, мов ватяні.
Знову пролунали постріли і якесь ревіння.
Стара безперестанку молилася і накладала на себе хреста.
— Якого лихого я поперлася до цього лісу, — шепотіла.
Знову спробувала випрямити ноги. Вийшло. Рвучко висмикнувши з моху два білих грибки і вкинувши їх до кошика, Харитониха зникла в густих кущах драпоштану.
Стара вибралася з лісу захекана і знеможена.
Попереду колосилися золоті жита. А десь у небі голосисто виспівував мелодію жайворонок.
Знала, що ліворуч через хліба в’ється стежка. Знайшла її і поволеньки подибала до села.
Аж назустріч їй — лісник Михайло Сивокінь і її сусід Василь Нечипорук. В обох за плечима — мисливські рушниці.
Харитониха пожвавилася, замахала до них сухорлявими руками.
— Сюди!.. Сюди!.. — хрипло вигукувала баба, плямкаючи пересохлими губами.
Лісник, наблизившись, пожартував:
— Харитониха! Вовки за тобою женуться?
— С… Стріляють! — запинаючись, стара схопилася за серце і просто сіла на траву край стежки.
— Та знаємо, чули, — посерйознішав Михайло Сивокінь. — Бачили, хто стріляв?
— Ні, — Харитониха, крекчучи, підвелася. — Мабуть, росіяни наступають.
Чоловіки потішно розсміялися.
А Василь Нечипорук зауважив:
— Бабо! Де фронт, а де ми! То де стріляють?
— За торішньою вирубкою. Тією, що неподалік молодого ялинника…
Дарма кепкував сусід. Не так уже й далеко до бойових дій. Та й не варто забувати, що ворог вчиться на війні і застосовує нові методи проникнення вглиб української території.
Тим часом лісник і його помічник наближалися до вказаного Харитонихою місця.
Аж знову пролунало декілька пострілів. Зовсім поряд. За звуком чоловіки визначили, що стріляли з мисливської зброї.
Сивокінь коротко мовив:
— Браконьєри.
Нечипорук, упершись долонею у стовбур сосни, замислено додав:
— Тільки чиї?
Сивокінь і Нечипорук вийшли просто на браконьєрів. Їх було двоє, на вигляд дядьки років під п’ятдесят. У камуфляжі.
Вони саме білували тушу лося.
Забачивши чоловіка в формі лісника, а з ним — цивільного, браконьєри схопилися за зброю.
І… почали стріляти в непроханих гостей. Мабуть, з переляку.
Сивокінь і Нечипорук відступили. Нечипорук був поранений у плече.
— От бузувіри! — крізь зуби процідив Нечипорук. — Викликай, Михайле, підмогу.
— Давай перев’яжу!
— Дзвони давай!
Коли з лісництва підійшла підмога, від браконьєрів і слід прохолов.
Однак уникнути покарання зухвальцям не вдалося. На одному із блокпостів Житомирщини браконьєрів затримали.
У багажнику правоохоронці виявили поліетиленові мішки з м’ясом тварини, а поряд із ними — футляри з мисливською нарізною зброєю, чимало набоїв.
Згодом з’ясувалося, що затримані є мешканцями сусідньої області, один з яких — впливова особа.
…А баба Харитониха тепер до лісу ні ногою.
(імена в матеріалі змінено)
Микола МАРУСЯК
Коментарі відсутні