«Ви мене ніби з безодні витягнули». Як віра і меценати допомагають відновлюватися родинам загиблих Героїв

Уже двічі представники церкви євангельських християн-баптистів, за фінансової підтримки канадської організації «Hungry for life» (Жага до життя), організували поїздки в Закарпаття для родин загиблих воїнів зі Звягеля. Наразі 
30 людей змогли відвідати термальні води в Косино та екскурсії історичними місцями в Мукачево. Днями звягеляни повернулися з нової подорожі.

— Сподіваємося, що ще одну таку поїздку зможемо здійснити до зими, — розповіла одна з організаторок поїздок Тетяна Данюк. — Приймає наших туристів у Мукачево моя сестра. Її чоловік очолює канадську організацію, що фінансує допомогу українцям під час війни. Вони дуже допомагають нашим людям. До них і з Херсону приїздять, і з Миколаєва, і з різних деокупованих територій України. 

Моральні травми від втрат на війні — це сьогодні, на жаль, сумні реалії нашого часу. Такою важливою в цей період є підтримка, віра і надія. Чимало родин загиблих захисників знаходять духовне зцілення під час зворушливих зустрічей у церкві. 

Спільно моляться за Україну, за її мужніх героїв, за наближення нашої Перемоги. Спілкуються за смачним частуванням, відвідують із подарунками поранених воїнів у лікарні. 

На Різдво дарували родинам смаколики і ялинкові прикраси. Перед Великоднем презентували продукти для випікання: борошно, цукор, масло, родзинки, мак, дріжджі, маргарин, сметану, прикраси для великодніх пасок. «Через сумний настрій не збиралися нічого пекти, а ви нас змотивували цими подарунками», — дякували люди.

— Ми з перших днів війни працюємо волонтерами, — розповіли представники церкви Тетяна і Михайло Данюки. — Маємо активну підтримку канадської діаспори. Отак познайомилися з родинами загиблих, прагнучи підтримати їх. Намагаємося дбати про цих людей, адже вони втратили найрідніших. Віддати життя за інших — це є найвищим подвигом християнства. Шануємо пам’ять усіх Героїв, котрі загинули за Батьківщину.

Як розповіла пані Тетяна, на деокупованих територіях України їхня церква допомагала бусами з провізією та водою. Станом на сьогодні зробили близько сотні таких поїздок. Також брали участь у відбудові зруйнованого житла українців на Херсонщині та Миколаївщині. 

А потім сестра Тетяни запропонувала за підтримки меценатів організовувати поїздки для родин загиблих. 

— Ми радо підтримали пропозицію, — каже Тетяна Данюк. — Дуже широка географія допомоги благодійної організації, з якою ми співпрацюємо. Вони і в Африку возили воду, й у Тайланді після цунамі відбудовували оселі, і Україні допомагають під час війни. Допомога світу дуже важлива.

У цих поїздках люди немов оживають.

— У подорож їдуть засмучені, мовчазні, похнюплені, — ділиться враженням Михайло Данюк. — Згодом у дорозі починають спілкуватися, відволікаються від важких думок. А коли вертаємося додому, то приємно бачити, як настрій покращився у людей, як вони усміхаються. 

Лікувальні властивості термальної води в Косино, Береговому позитивно впливають на організм, екскурсії історичними місцями збагачують враженнями та новими знаннями. Спілкування, пісні, молитви, турбота для багатьох стають помічними.

«Ви мене ніби з безодні витягнули,  — сказала у поїздці одна жінка. — Встаю зранку, згадую про своє горе і починаю плакати. Під вечір відходжу, а вже спати треба лягати…»

Як розповіла Тетяна, перед приїздом звягелян, у Мукачево відпочивали після деокупації люди з Балаклії, що на Харківщині. Сім місяців вони прожили в окупації. Те, що розповідають, схоже на фільм жахів. Наприклад, як рашисти, побачивши духовну літературу з-за кордону, звинуватили священика у співпраці з американцями і почали його катувати. З поламаними руками і ногами йому згодом дивом вдалося виїхати з окупації і через інші країни потрапити додому в Україну.

Із молитвами, крапельницями, масажами він поступово відновлюється. Але морально, розповідає, дуже важко. Особливо важко згадувати, як катували людей, їхні крики... Як 20 вояків по черзі гвалтували дівчину, рахуючи, хто наступний…

Як 80-річній бабусі, в якої онук захищає Україну, рашисти під нігті запихали голки, щоб розповіла, де в Україні ховаються американці і бандерівці… Коли відповіді їх не задовільняли — били…

— Бог дає нам сили підтримувати інших, допомагати, — кажуть Тетяна і Михайло Данюки. — Ми всі разом працюємо, кожен у нашій команді має своє значення. І хоч непроста це робота, але ми справляємося. Велика вдячність усім, хто допомагає. Співпраця з міським Центром соціальних служб, який очолює Олена Котова, дуже важлива в цьому процесі. Олена Миколаївна допомагає нам організувати поїздки швидко і якісно. Ми усі — одна велика родина. 

І якщо ми вже познайомилися, то це не означає, що поїхали на екскурсію, і на тому все закінчилося. Дружимо, товаришуємо, підтримуємо зв’язок, щоб була постійна підтримка в цих людей, — розповіли волонтери-благодійники.

Юлія КЛИМЧУК