Робітничі спеціальності в учнях виховують з любов’ю до української пісні

«З дитинства я обожнювала наспівувати пісеньки для ляльок, із захопленням дивилася не мультики, як інші діти, а бігла до телевізора, коли транслювали різноманітні концертні програми. Пісня мене окриляла. Щось таке прокидалось в моїй маленькій душі, що нагадувало пурхання метелика.

Без вагань розпочала заняття в музичній школі за класом «баян». Закінчивши  на відмінно, не зупинилася і продовжила займатися естрадним співом та уроками на синтезаторі у досить відомого викладача (нині покійного) — Смірнова Бориса Григоровича. Та якось не склалося з музикою, відкривалися нові перспективи. Закінчення школи, золота медаль і старий добрий стереотип: «мистецтвом на хліб не заробиш». Музику, співи відклала в далеку скриню… До кращих часів.

Закінчила два ВУЗи, один із них педагогічний. І вперед, на освітянську ниву.

У Звягельське вище професійне училище я прийшла працювати у 2017 році. Пригадую першу зустріч з Людмилою Отверченко, яка на той час керувала виховною роботою училища. Спокійна бесіда, настанови. І ось, Людмила Петрівна розповідає про гурток, де співали не лише здобувачі освіти, а й викладачі! Відразу захопилася, приєдналася до співочої спільноти і, не дивлячись на основну роботу (педагогічне навантаження, класне керівництво), активно брала участь у репетиціях та творчих, училищних заходах.

Пам`ятаю свій перший сольний виступ на звітних батьківських зборах із піснею «Перелаз, мій перелаз» у Будинку культури. У душі знову пурхали ті ж самі метелики, як і в дитинстві. Було тепло і зовсім не було хвилювань, а під серцем я носила свого синочка. І тоді я зрозуміла, що колись зрадила пісню, але пісня не зрадила мене. Вона прожила роки біля мене і постукала в моє життя тоді, коли, мабуть, була найбільш мені необхідною.

2018 рік — народження синочка, і відразу до праці. На той час керівник гуртка, який працював з учнями та викладачами, з певних обставин залишив училище. 

Проте бажання дітей співати, творчо розвиватися нікуди не зникло. І тоді Микола Євгенович, на той час директор ЗВПУ, запропонував мені спробувати себе в ролі керівника гуртка, який повинен отримати нове дихання. 

Запропонував, підтримав і вселив віру, як мудрий керівник та наставник. Було лячно, але не через те, що боялася не впоратися, а через те, що боялася не виправдати сподівання. 
Боялася, що не зможу прищепити любов до тонкощів музичного мистецтва.

Віра перемогла, і я почала працювати. Звичайно, тяжко було після пар мотивувати дітей до занять вокалом. До того ж, і себе потрібно було мотивувати після активної роботи, щоб зберегти творчий потенціал.

Складним завданням є і підбір репертуару, заохочення, створення відповідного настрою у всіх учасників гуртка.

Назву ми залишили — «Любисток», додали лише: естрадно-вокальна студія.

Було цікаво спостерігати, як учні почали обирати пісні для виконання, пропонували різні форми виступу, придумували костюми, постійно щось вигадували, із захопленням чекали заходів. 

Усередині студії два роки функціонувало тріо «Дивограй». Учасниці : Ольга Назола, Ілона Тимошенко (перукар- візажист) та я — Інна Вовк. Дівчатка вже давно закінчили училище, мають свої сім`ї. Проте, часто пишуть, як вони сумують за піснею. 

Наразі учасниками вокально-естрадної студії є не лише дівчата, до нас активно приєднуються хлопці. Ми беремо участь у всеукраїнських та обласних фестивалях, конкурсах, намагаємося 
бути активними та рухатися вперед.

Можливо, хтось задасть питання, чи висловить здивування, мовляв: професійне училище і пісня? Що може бути спільного?!

І я вас, мабуть, шокую, коли дам відповідь, яка талановита молодь, юні українці та україночки в нас навчаються, яка в них тонка душа та творча натура. Скільки праці вони вкладають у свій розвиток, адже талант може бути не лише вродженим, а й набутим. Головне не сумніватися в собі, розвивати креативні навички, вчитися слухати і чути, розвивати віру в себе та любов до пісні.

Наразі організація дозвілля здобувачів освіти є пріоритетним напрямком кожного навчального закладу, адже умови, в яких зростає наша молодь, — із полиновим присмаком війни. Нинішній керівник закладу — т.в.о. директора Сергій Яневич продовжує традиції закладу і всіляко сприяє творчій активності училища.  Разом із ним шукаємо нові шляхи до вдосконалення та сучасні конструктивні  рішення.

Усім хочу побажати наснаги для здійснення своєї мрії. І, навіть, коли до неї цілі гори перешкод та океани зневіри — знайдіть свою стежку, якою крокуватимете до неї. І якщо ваша мрія зробить щасливим ще когось — це і є, друзі, сенс життя!»

Підготувала Юлія КЛИМЧУК