Мова — душа народу

21 ЛЮТОГО — МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ
За даними Всесвітньої організації ЮНЕСКО, на нашій планеті налічується близько шести тисяч мов (оцінки вчених щодо кількості мов різні). Українська мова є однією з найбільш розвинених і багатих і належить до найбільш поширених мов світу, є другою серед слов’янських мов і входить до третього десятка мов народів світу.
У 1999 році на 30-й сесії Генеральної конференції ООН з питань освіти, науки і культури було прийнято рішення заснувати Міжнародний день рідної мови. Датою щорічного свята встановлено 21 лютого. Всесвітнє свято рідної мови, як ніяке інше свято, переконує у важливості збереження народного багатства: мова — скарб народу.
Приходячи у світ, кожен із нас потрапляє в атмосферу мови, у ній живе і розвивається. Мова є дійовим інструментом формування людської особистості. Внаслідок цього формується і розвивається впродовж століть і тисячоліть історична спільність людей, що має назву народ. Народ і його мова — невіддільні одне від одного. Народ створює мову, а мова забезпечує існування народу. Усі ми — дар Божий, наділені душею і божественним даром ясного, виразного слова — рідною мовою, потрібно тільки знати материнську мову, шанувати і вміло використовувати — вона робить людину духовно звеличеною, благородною.
Кожна держава має свою рідну державну мову. У Конституції України (ст.10) закріплено державність нашої рідної української мови (прийнято і Закон про мову). Рідна мова материнська, як і мама рідна, одна. Людина може знати дві, три і більше мов — це дуже корисно і похвально. Справедливо повторити: скільки ти знаєш мов, стільки ти людина. Повчальний вислів ще з XVIII ст. Вольтера і сьогодні: «Будь-яку іноземну мову можна вивчити за 6 років, а рідну мову треба вивчати протягом усього життя».
Вважаю прописною істиною афоризм, висловлений такими словами: «Людина, байдужа до рідної мови, — дикун». Мусимо пам’ятати: державність мови не стільки визначається документами, скільки волею її громадян. Від нашої національної свідомості залежить, щоб вона стала такою.
Для цього кожен із нас (даруйте, це не повчання, а лише побажання) має знати її, любити і берегти, дотримуватись її норм і правил. «О, милозвучна наша мово! О, пісне наша колискова! Тараса невмируще слово! О, рідна українська мово! …Ми з нею відомі усюди. І там, де звучить українська мова, живе український народ… Як парость виноградної лози, плекайте мову…».
Для мене рідна українська мова — це море невичерпне, в якому немає ні дна, ні берегів. Із нею просто й надійно, бо вона — душа моєї нації. Володіння рідною мовою — не заслуга, а обов’язок, бо це — найнеобхідніший спосіб самоствердження національного. На мою думку, нам варто зрозуміти, що люди, об’єднані однією мовою, збудують вільну незалежну Україну. З усім великим неосяжним світом, далекими дорогами минулого, тривогами сьогодення, омріяними думками про прийдешнє — єдина мова.
Вивчення інших мов дасть змогу не тільки оволодіти скарбницями духовності інших народів, але й об’єктивно оцінити свою мову. «Хто не знає чужих мов, той нічого не відає про свою». Ми, українці, маємо єдину і неповторну державну рідну мову, яку зберегли, і яка, як та казкова пташка Фенікс, відроджувалась, виростала, збагачувалася і досягла світових вершин, стала найбагатшою мовою слов’янства.
Хочеться вірити і я вірю, що ми усвідомимо значення рідної мови.