Релокація — як шанс для громад: що потрібно змінити Звягелю, аби його обирали інвестори

Релокація бізнесу з прифронтових територій під час повномасштабної війни стала для багатьох підприємців способом зберегти виробництво, команду та можливість працювати. Компанії шукають не просто безпечніше місто, а місце, де вже є виробничі площі, необхідні комунікації, логістика та люди.

Звягель, здавалося б, має для цього хороші стартові умови. Місто розташоване на перетині важливих транспортних шляхів, має електрифіковану залізницю, станцію, здатну приймати основні типи вантажів, та трасу міжнародного значення М-06 «Київ-Чоп». Але на практиці ці переваги поки не спричинилися до появи у громаді нових релокованих виробництв.

За останні три роки у Звягелі з’явилося лише одне релоковане підприємство — ТОВ «ВІАЛКОМ-Т», яке переїхало з Харкова. Водночас інші громади приймають десятки таких компаній. То чого саме не вистачає Звягелю, щоб підприємства, які шукають нове місце для роботи, обирали саме його?

1. Вирізняються привабливістю західні регіони

Серед регіонів, які можуть бути цікавими для релокованого бізнесу, вирізняються західні області України, однак кожна з них має свої переваги та обмеження.

Львівщина приваблює розвиненою IT-інфраструктурою, близькістю до країн ЄС, великим ринком праці та потужною логістикою. Водночас підприємцям варто враховувати вищі орендні ставки, конкуренцію за складські й офісні приміщення та значне навантаження на місцеву інфраструктуру. Такий регіон найбільше підходить для IT-компаній, сервісного бізнесу, легкого виробництва та підприємств, орієнтованих на експорт.

Закарпаття має іншу перевагу — безпосередній доступ до європейських ринків і можливість зменшити логістичні витрати. Додатковим фактором є підтримка з боку місцевої влади. Водночас гірський рельєф може ускладнювати окремі перевезення, а в деяких спеціальностях підприємствам складно знайти необхідних працівників. Найбільш перспективними тут є виробництва, що працюють на експорт до ЄС, логістичні хаби та деревообробні підприємства.

Фото ілюстративне.

Івано-Франківська та Тернопільська області можуть зацікавити бізнес помірнішими цінами на нерухомість, спокійнішою атмосферою та підтримкою з боку локальних громад. Серед викликів — менша кількість великих логістичних хабів і потреба в додаткових інвестиціях в інфраструктуру. Ці регіони можуть бути оптимальними для легкої промисловості, харчового виробництва та туристично-сервісного бізнесу.

Таким чином, вибір регіону для релокації залежить не лише від безпеки. Для підприємця важливі також вартість приміщень, доступність працівників, логістика, близькість до ринків збуту та готовність місцевої інфраструктури прийняти нове виробництво.

1. Чому релокований бізнес не обирає Звягель і що місту потрібно змінити

Для приймаючої громади релокований бізнес — це робочі місця, податки, попит на місцеві послуги та пожвавлення економіки. Тому боротьба за такі компанії фактично є боротьбою за власний економічний розвиток.

Держава ще у березні 2022 року запустила програму «Релокація», яка допомагає підприємствам переміщувати виробничі потужності у відносно безпечні регіони. Програма передбачає організаційну підтримку з пошуком приміщень, перевезенням обладнання, розселенням працівників та іншими питаннями, пов’язаними з переїздом.

Держава ще у березні 2022 року запустила програму «Релокація», яка допомагає підприємствам переміщувати виробничі потужності у відносно безпечні регіони. Фото ілюстративне.

Але навіть за державної підтримки релокація залишається складним процесом. Підприємству потрібно швидко знайти приміщення, перевезти обладнання, підключити комунікації, вирішити питання з працівниками та відновити логістику. Саме тому для бізнесу важлива не загальна розповідь про переваги міста, а конкретна готова пропозиція.

Звягель має те, що складно створити з нуля, — вигідне розташування. Міська влада неодноразово називала серед переваг громади електрифіковану залізницю, залізничну станцію, міжнародну трасу М-06 «Київ-Чоп» та зручне сполучення з іншими містами.

Та для виробничого підприємства цього недостатньо. Після переїзду йому потрібен майданчик, куди можна завезти обладнання і почати працювати. Потрібні виробничі приміщення відповідної площі, електричні потужності, комунікації, дороги та логістика.

На відсутність саме таких умов звертають увагу і представники міської влади, і підприємці.

1. «Займатись інвестиційною діяльністю дуже складно», —

прокоментував матеріал «Звягель-інфо» «Чому промисловість із прифронтових регіонів не обирає Звягель?», оприлюднений у серпні на інформаційних платформах нашого медіа, депутат Звягельської міської ради, заступник (перший заступник) міського голови попередніх каденцій Сергій Колотов. Саме до його сфери відповідальності належав економічний розвиток громади, питання промисловості, інвестицій, транспорту.

«Потрібно знати, де інвестора знайти, що запропонувати, чим допомогти. Лише тоді буде позитивний результат. Згадайте «Церсаніт». Я познайомився з представниками компанії в одному з відряджень, запросив у місто, запропонував саме те, що їм було потрібно. Багато місяців був із ними на зв’язку і готував необхідні матеріали. Навіть вдалося особисто зустрітись з одним із найвищих керівників компанії. Маю відповідну освіту, щоб на рівних розмовляти з топ-менеджерами. Ну а далі вже закрутилося/завертілося. Дещо схожа ситуація із заводами «Факро», «Техна», «Жако», електрифікацією залізниці та ін.», — написав він у коментарі.

1. «Безліч закордонних поїздок — жодного інвестора»

«Жодна влада за період незалежності не була зацікавлена в розвиткові промисловості в місті. Існуюча реальність підтверджує. Жодного підприємства часів союзу не залишилося (хлібозавод у нинішньому стані — менше 10% тодішнього). Приклад «Церсаніту» — місто вело переговори, а підприємство опинилось у районі. Існуючі — працюють завдяки ентузіазму і енергії власників, жодної допомоги від влади. Безліч закордонних поїздок, жодного інвестора, жодного сприяння експорту продукції. Чи ні?» — прокоментував проблему користувач на ім’я Вов Звягель.

«Коли підприємець звертається до місцевої влади, на нього часто дивляться не як на інвестора, якому треба допомогти, а як на «дійну корову», яку треба встигнути подоїти, поки не втекла в сусіднє місто», — вважає підписник спільноти Александр Волков.

«Теж цікаво: географічне положення найкраще, чому місто сильних людей обходять, то питання», — пише користувач Микола Катюха.

«Ще 10 років тому ми разом із громадськими активістами говорили: щоб у Звягелі з’являвся бізнес, потрібні не лише хороше розташування, а й готові умови — індустріальний парк, електричні потужності, комунікації, дороги, виробничі площі. Згадав, що у 2024 році біля Наталівки хоч на паперах нарешті створили такий парк. Але питання: що там реально готово сьогодні? Бо бізнес із районів бойових дій не може чекати роками, поки йому підведуть комунікації. Йому потрібен готовий майданчик, куди можна заїхати й запускати виробництво. Тому питання не лише в тому, чому бізнес не їде до Звягеля, а й у тому, чи створили там умови, щоб йому було куди їхати?», — аналізує проблему користувач на ім’я Кузьма Звягель.

«Розтрощені і роздерибанені у 90-ті підприємства стоять у руїнах... А хто власники цих будівель?» — пише Олена Юрченко.

1. У Звягелі — поки що лише одне релоковане підприємство

Єдиним релокованим підприємством у Звягелі залишається ТОВ «СПІКО ГРУП», яке перемістилося з Харкова. У 2023 році підприємство зареєстрували у Звягелі як ТОВ «ВІАЛКОМ-Т». Воно виробляє сантехнічні вироби та продукцію із пластмас.

Артем Пустовалов, виконавчий директор ТОВ «ВІАЛКОМ-Т» — підприємства, яке релокувалося з Харкова до Звягеля.

Після цього, упродовж ось уже трьох років, нових релокованих підприємств у Звягелі не з’явилося.

На рівні області картина теж не надто оптимістична. Житомирщина прийняла лише 7 релокованих підприємств — це один із найнижчих показників серед відносно безпечних регіонів.

Для порівняння: у Калуську громаду на Івано-Франківщині переїхало близько 40 підприємств із регіонів активних бойових дій. До Стрийського району на Львівщині — понад 20, а в Кам’янці-Подільському новий дім знайшли майже 35 бізнесів.

Тобто, проблема не в тому, що підприємства не шукають нових місць. Вони шукають. Питання в іншому: чому серед цих варіантів Звягель обирають так рідко?

1. Бізнес не може чекати роками на створення умов — йому потрібно працювати вже зараз

Ще у квітні цього року на звернення «Звягель-інфо» начальниця відділу економіки Звягельської міської ради Алла Володіна називала серед головних причин нестачу виробничих приміщень та проблеми з логістикою.

«Були заявки на релокацію й інших підприємств, однак через брак виробничих приміщень необхідної площі та іноді через відсутність необхідної логістики вони не зайшли у громаду», — зазначила тоді Алла Володіна.

Проблема залишається актуальною. Попри розташування на перетині транспортних артерій, у Звягелі немає промислових майданчиків, які б відповідали потребам виробників, що шукають місце для релокації.

«Було декілька звернень щодо релокації до Звягеля. Але їх цікавили промислові майданчики поряд із під’їзними залізничними коліями. Також — щоб були доступні великі виробничі приміщення. Те, що ми могли запропонувати, потенційних кандидатів на релокацію наразі не зацікавило», — каже про поточну ситуацію Алла Володіна.

Отже, одного лише хорошого розташування недостатньо. Підприємство, яке тікає від війни і намагається якомога швидше відновити виробництво, не може роками чекати на появу необхідних комунікацій чи облаштування майданчика. Йому потрібне місце, де можна заїхати, підключитися і працювати.

1. Фото ілюстративне.

2. Що може змінити ситуацію

Досвід інших громад показує: підприємства їдуть туди, де можуть отримати не просто презентацію міста, а готовий ресурс. Показовим тут є досвід Калуша, який прийняв близько 40 релокованих підприємств.

Для Звягеля це означає цілком конкретні завдання. Потрібно не лише говорити про вигідне географічне розташування, а й сформувати зрозумілу пропозицію для підприємця: які виробничі приміщення доступні, де є потрібні потужності, як швидко можна підключити комунікації, якою буде логістика.

Окреме питання — індустріальний парк біля Наталівки. У 2024 році його створили, однак для потенційного інвестора важливо не лише те, що парк є на папері. Важливо, що саме він може отримати там сьогодні і наскільки швидко зможе запустити виробництво.

Релокація — це змагання не лише за безпеку, а й за швидкість. Підприємство, яке переїжджає з прифронтової території, не може роками чекати. Тому для Звягеля головне питання сьогодні — не в тому, чи має місто переваги. Вони є. Питання в тому, чи зможе громада перетворити їх на конкретні умови, за яких бізнесу буде куди приїхати і де працювати.

Олег БРЮХАНОВ

Єгор ЦИМБАЛЮК

Фото ілюстративні та з архіву «Звягель-інфо»

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Підсилення місцевих ЗМІ в Україні», 
який виконується за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу та NIRAS Sweden AB, 
та завдяки фінансуванню від Шведського інституту