Подвійне громадянство. Чи варто щось змінювати?
- Актуально
- 52
- коментар(і)
- 07-06-2019 19:30
За Основним Законом нашої держави, в Україні для наших співгромадян закріплено принцип єдиного громадянства. Тобто, людина, народжена у нашій країні або громадянином/кою України за її межами, стає винятково громадянином України зі своїми правами та обов’язками як перед державою, так і перед її народом.
Втім, оскільки для Європи явище множинного громадянства вже давно стало звичним (а ми вважаємо себе країною європейською), то питання «корегування» нашої Конституції у цій частині періодично піднімається.
Ще багато років тому експерти і аналітики попереджали про виклики і загрози, які несе для нас інститут множинного громадянства. То зменшилися чи, навпаки, погіршилися ці ризики? Особливо зараз, коли ми фактично перебуваємо у стані війни? Як може цією ситуацією скористатися сусід-агресор?
Відповідь для нас, на жаль, негативна: набуття лояльності до іншої країни разом із одержанням її паспорта (а фактично це — присяга на вірність іншій державі) може стати небезпечним явищем для Української держави.
Бо, якщо до нового паспорта додати агресивну проросійську позицію, то ми одержимо власноруч породжені і «розмножені» сепаратистські настрої в суспільстві, що можуть стати першим кроком до федералізації країни. А там — і до порушення цілісності та недоторканності України недалеко.
Варіантів цього — декілька.
Перше — це застосування противником «референдумної демократії», як це було зроблено для окупації частини Криму і Донбасу та наступного формування на цих територіях квазідержавних, нелегітимних утворень.
Друге — це загроза вторгнення військ іншої держави під приводом захисту інтересів громадян своєї країни.
Третє — вимога держави-агресора щодо формування територіальних автономій у місцях компактного проживання певної частини його громадян.
Тож, у результаті ми, громадяни України, маємо реальні шанси залишити своїм дітям у спадок не цілісну державу, а всього лише розбите корито…
І наостанок. Залишається лише побажати, щоб та гордість за Українську державу і трепетне ставлення до українського громадянства, які останнім часом кардинально змінили свою полярність, якнайшвидше знову зайняли належне їм місце у наших серцях і душах.
Втім, оскільки для Європи явище множинного громадянства вже давно стало звичним (а ми вважаємо себе країною європейською), то питання «корегування» нашої Конституції у цій частині періодично піднімається.
Ще багато років тому експерти і аналітики попереджали про виклики і загрози, які несе для нас інститут множинного громадянства. То зменшилися чи, навпаки, погіршилися ці ризики? Особливо зараз, коли ми фактично перебуваємо у стані війни? Як може цією ситуацією скористатися сусід-агресор?
Відповідь для нас, на жаль, негативна: набуття лояльності до іншої країни разом із одержанням її паспорта (а фактично це — присяга на вірність іншій державі) може стати небезпечним явищем для Української держави.
Бо, якщо до нового паспорта додати агресивну проросійську позицію, то ми одержимо власноруч породжені і «розмножені» сепаратистські настрої в суспільстві, що можуть стати першим кроком до федералізації країни. А там — і до порушення цілісності та недоторканності України недалеко.
Варіантів цього — декілька.
Перше — це застосування противником «референдумної демократії», як це було зроблено для окупації частини Криму і Донбасу та наступного формування на цих територіях квазідержавних, нелегітимних утворень.
Друге — це загроза вторгнення військ іншої держави під приводом захисту інтересів громадян своєї країни.
Третє — вимога держави-агресора щодо формування територіальних автономій у місцях компактного проживання певної частини його громадян.
Тож, у результаті ми, громадяни України, маємо реальні шанси залишити своїм дітям у спадок не цілісну державу, а всього лише розбите корито…
І наостанок. Залишається лише побажати, щоб та гордість за Українську державу і трепетне ставлення до українського громадянства, які останнім часом кардинально змінили свою полярність, якнайшвидше знову зайняли належне їм місце у наших серцях і душах.
Петро ВАСИЛЕНКО
Коментарі відсутні