Благодатний ювілей

Щедрої пори, коли літо досягає свого зеніту, 1 серпня, батьки подарували синочку найкоштовніший дарунок — життя. Поетичною вдячністю линуть слова: «…Благословляю той день і час, коли мене родила мати для життя, для щастя, для біди. На землі сміятись і страждати, жити і сміятись поміж людьми…» Пройшли тисячоліття, а вислів Гомера про те, що в першу мить по народженню кожен ім’я, як солодкий дарунок, від батьків своїх одержує, залишається правдою. Безіменних людей не буває — батьки дали синові святе ім’я — Володимир.
Зі своїм іменем ми йдемо по життю, формуємо свої уподобання, нахили, здібності. Нині відомий і знаний Володимир Іванович Загривий зустрічає ювілейне благодатне 70-річчя.
Ювіляр — яскравий взірець того, що життя — благодать, коли живеш правдиво, по совісті, з чистим сумлінням, коли шануєш людей і працю. Володимир Іванович — неординарна особистість — природа і батьківське благословення «…тільки родина — як вічна зернина на невмирущому полі життя…» — наповнили душевним світлом людяності, доброти, любові та гармонійним світоглядом, захоплюючим інтересом до людей, до обраної справи.
Зв’язок людини з людиною є найкоштовнішою розкішшю, справжньою цінністю. Висока моральність у поєднанні з найкращими людськими якостями, неординарність у поглядах і висловлюваннях В.І.Загривого — яскраве свідчення справжньої людської гідності. Цілком зрозуміло, не вдаюся до ідеалізації, у цьому немає потреби. Якщо людина наділена такими якостями й ними керується, то вона справді досконала, нею керує природна культура, що надає сили в досягненні мети, мабуть, це як своєрідне шосте відчуття.
«Цей світ стократно став би кращим, коли б Людей було більше». Нехай пафосно не сприймається такий висновок, вважаю, він важливий для нашого сьогодення, у якому яскраво виявляється: хто є хто? І, як не прикро, помічається дефіцит високої моральності, «…єдине, що від нас залежить, прожити вік, як належить…».
Маю всі підстави стверджувати: Володимир Іванович живе і працює для добра, не на показ — простота і скромність — і ніякої величі, готовність допомогти вирішити життєві проблеми виважено, принципово, толерантно. Завжди переповнююся почуттям глибокої вдячності, згадуючи 90-ті роки, коли на кону стояло бути чи не бути освіті. Освітяни відчули надійну підтримку у вирішенні проблем. В.І.Загривий із повною відповідальністю сприяв у їхньому вирішенні, мав своє бачення не для задоволення власних інтересів, а для спільної справи, ризикував для людей. Не керувався принципом: змінювати треба, але нехай це роблять інші; «зроблю» — сього сахайся слова, «зробив» — оце потужна сила».
Він має у своїй свідомості відчуття спільності тих проблем, конфліктів, потрясінь, які переживає і проживає з людьми. Завжди відчувалося його вміння поставити себе на місце інших, відчути чужий біль, благородно, мудро і тонко визначити: як гідно вчинити. Безперечно, це той стержень органічної чесності із самим собою, внутрішньої самоцензури, органічності, на яких тримається істинне життя.
Освіта вистояла і переконливо довела, що вона — найголовніша галузь у суспільстві. Добре діяння ніколи не пропадає, а залишає добру пам’ять. Візьму на себе сміливість дійти висновку: життя Володимира Івановича з досягненнями і помилками (а хто їх не має) — змістовне, динамічне, енергійне, сповнене людського добра, у якому немає місця егоїстичному «Я». Його патріотизм — не в багатослів’ї, а в честі і обов’язку: я такий, який є (його самооцінка).
У далекому минулому Сенека наголосив, що життя цінується не за довжину, а за зміст. Змістовне життя ювіляра вивірене життєвим досвідом, набутим цілеспрямованою діяльністю, що визначало поведінку за будь-яких обставин. Володимир Іванович — творча особистість, це яскраво простежується в його доробку — проникнення в лабіринти історичної пам’яті,
створюючи невичерпну скарбницю літопису рідного Полісся, підкреслюючи наступність поколінь, традицій, пізнання етапних важливих моментів у сьогоденні рідного краю. Отож людська доля складається не тільки з років, її творять і справи. І якщо там порядок, а це в Ювіляра — так, то роки не викликають страху, а наповнюються мудрістю. Життя — це доля, а доля — це життя.
70 — благодатна мудрість. «Усе мовчить, говорить мудрість, де сила волі, розум і совість». У житті немає більшого привілею, ніж любов людей, їхня шана і повага. Володимир Іванович такий привілей має. Без перебільшення, в унісон озиваються шаною і повагою вітання і побажання на його адресу, що можуть скласти своєрідну симфонію.
Шановний Володимире Івановичу! Нехай доля буде щедрою до Вас і береже здоров’я, життєве довголіття та невичерпну творчу енергію. Нехай людська повага, шана й визнання крокують поруч із Вами в майбуття. Любові та злагоди у Вашій прекрасній родині!