Осінній спокій

Осінь. Вечір. Село. Роздуми переповнюють. Чергова спроба зрозуміти себе. Питання, яке полонить дівочу голову: знайшла чи загубила? А душа щемить від невідомого жалю. Про що ж шкодує, над чим жаліє юна панянка? Про це здогадується лише осінній вечір, який поступово переходить у ніч. Лише вона знає, як розбиваються мрії. Тільки сільська ніч бачила той біль, який рветься назовні. І вона єдина знає, як заспокоїти той вир емоції, що панує навколо юного серця, шматуючи його гострим лезом ножа.
Книга на колінах, чашка гарячої кави в руках, на щоці бринить сльоза, а в повітрі витає запах свіжого листя і нічної прохолоди. Зажмуривши очі, можна відчути, як тілом нишпорить не тільки розчарування, а й безжальний вітер. Таке відчуття, що останній намагається вирвати біль із грудей. Мимоволі приходить розуміння, що спокій починає опановувати тіло та душу.
Нічний затишок села змушує взяти себе в руки. Дозволяє звикнутись із думкою, що ти вже ніколи не будеш тою наївною дівчинкою, яка готова кидатися в крайнощі. Розумієш суть того, що з тобою відбувається протягом тривалого часу й приходить розв’язання тих проблем, які здавалися глобальними, а насправді виявилися звичайними маленькими складнощами. Тільки життя в селі навчило мене боротися з реальними проблемами дорослого життя. Особливо в той момент, коли велике місто прагнуло зламати маленьке дівча.
Хтось може сказати, що село — дно. А для мене — це приплив енергії й нових сил. Адже запах квітів, грибів, свіжих яблук, осіннього листя, ранкового дощу та нічної прохолоди не може оминути людську душу. Вдихни цей запах на повну й зрозумій, що ти в цьому світі не будеш самотньою, а твоїй романтичній душі все під силу. Головне — не падати духом і вірити в краще.