НАШ ОТЕЦЬ ВІТАЛІЙ — ВІДТЕПЕР РЕКТОР ДУХОВНОЇ СЕМІНАРІЇ

«І кожен фініш —
це, по суті, старт…»
Ліна КОСТЕНКО
Радісне та разом із тим сумне богослужіння відбулося в неділю в римо-католицькому храмі Ісуса Христа Царя Всесвіту. Радісне — тому що рівно рік тому відбулося освячення вже добудованого храму, а сумне — оскільки настоятель костелу, котрий, власне, його і збудував, прощався зі своїми прихожанами. Після одинадцяти років служби в Новограді-Волинському отця Віталія переводять із нашого міста у Ворзель, що під Києвом, на посаду ректора духовної семінарії Києво-Житомирської єпархії.
Отець Віталій: «Пам’ятаю, як приїхав до Новограда-Волинського 11 років тому, мені тоді було 26 років. Тут була лише каплиця, а навколо — дерева. Єпископ сказав мені, що маю тут збудувати храм. Для мене це були такі «далекі» слова, адже не маю будівельної освіти та й взагалі уявлення, як це зробити. Але Бог ставить на життєвому шляху інших людей, котрі допомагають втілити Його задум. І ось Божої благодаті вистачило — храм є.
Важко відходити, однак така є воля Божа. Якби я просив єпископа зоставити мене на якийсь час, то я переконаний, що нічого не зміг би тут зробити більше, бо це б вже не була би воля Бога. А я прихожанам протягом одинадцяти років говорив, що треба завжди виконувати волю Господа. І ось надійшов час мені складати цей екзамен і показати, що треба підкоритися бажанню Бога».
За роки, поки отець Віталій був настоятелем храму, його полюбили не лише прихожани парафії, але й інші новоград-волинці, котрі знов і знов переконувалися у його чуйності та доброті. Тому проведене отцем Віталієм його останнє тут богослужіння, не залишило байдужим нікого. На обличчях людей блищали сльози, адже прощатися з достойною людиною завжди надзвичайно важко. І нехай розумом усі усвідомлюють, що отець Віталій втілюватиме у життя архіважливу місію — виховуватиме нове покоління священнослужителів — однак, тим не менше, серце щеміло від болю розлуки.
Після спільної молитви-сповіді слово взяв присутній на богослужінні перший заступник міського голови Микола Усенко. Він вперше відвідав храм Ісуса Христа Царя Всесвіту і, незважаючи на те, що бував у костелах багатьох країн світу, пан Усенко був вражений красою новоград-волинського храму. Заступник мера подякував отцю Віталію за його роботу і побажав успіху на новому місці.
Слова вдячності висловили і маленькі прихожани, і дорослі. Всі вони приготували отцю Віталію подарунки, намагаючись повернути йому хоча б маленьку крихту тієї любові, яку він їм дарував протягом усіх цих років.
Останнє богослужіння завершилося, і прихожани стали у довгу чергу, щоб особисто попрощатися з отцем Віталієм і подякувати йому за те, що усі ці роки він був їх духовним наставником і другом. Отець Віталій добре знає свою паству, тому теж мав що сказати, даючи останні настанови. У прихожан він попросив лише одного: «Якщо настануть часи, коли будуть закриватися храми, — не дайте закрити цього храму. Коли я збирав гроші на будівництво, я вам казав: «Я відійду, а храм зостанеться». І ось воно збулося. Все, що я зробив, лишається для вас, адже храм — тільки ваш».
Прихожани храму вдячні Господу за те, що цілих одинадцять років отець Віталій, житомирянин за походженням, присвятив Новограду-Волинському, збудував храм і залишив у жителів міста слід у серці. На очах жінок, та й власне чоловіків, бриніли сльози. Так, одна з прихожанок храму, Олена Іванівна, дуже важко переживає від’їзд настоятеля: «Ми звикли до отця Віталія. Він був нам як батько, котрий допомагав у біді, був добрим порадником. І навіть вказував на наші недоліки. Дуже тяжко прощатися з ним, але, якщо його вже покликали на іншу роботу, то нехай йому Бог допомагає. А ми вже будемо за нього молитися».
Тож бувайте, отець Віталій! Серця ваших прихожан переповнені вдячністю до вас та радістю від того, що нове покоління священнослужителів виховуватиме така достойна людина, як ви. А ваші прихожани усі разом кажуть: «Дякуємо за ваше серце».