ОЛЕНИХА МАЙЯ ПОСЕЛИЛАСЯ У КРАСИЛІВЦІ

«Ох і розперезалися ці браконьєри вже! Гляньте, до чого дійшло — дичина мусить вже просто на людські подвір’я від них ховатися», — похитав головою міський дядько Петро, звертаючись до свого красилівського кума і показуючи рукою на молоду олениху, що визирала на вулицю через дерев’яну хвіртку. «Так воно ж не дике вже, то люди з маленького виходили, в них і живе. Вже, як член сімї, можна сказати, так звикли і полюбили, що і на м’ясо не заріжеш, — от і квартирує у них, Майєю зветься», — посміхнувся у відповідь значуще кум Микола.
Ця історія дійсно трапилася у селі Красилівка півроку тому. Ми разом із фотокореспондентом навідалися на обійстя, де живе тепер молода олениха, і розпитали в її господині — як воно, власне, так трапилося? Ось що нам розповіла Ольга Степанівна Косянчук: «Ми удвох із невісткою Наталкою поїхали в ліс за багном, яке добре для худоби. І ось коло болота почувся наче дитячий крик. Побігли туди і побачили в багні мале оленятко. Воно не втікало, ледве стояло на ногах. Ми не зачепили його, а пішли далі, ходили, вже їдемо назад, а воно так само лежить і кричить. Де та олениха поділася — чи вона пропала десь, чи що — невідомо. Забрали ми оленятко додому, а воно ні їсти, ні пити не хотіло. Шкода так його стало! У нього, як виявилося, ніжка була переломлена — не могло піти за оленихою, може, тому і залишилося. Спочатку молоко заливали до рота, а тоді поволі до соски привчили. І виходили помаленьку. Нікуди воно тепер не втікає. Часом беремо до лісу, і завжди вона з нами назад повертається, бо знає тільки людей. Грається з моїм онуком, трьохрічним Андрійком: прибіжить, схопить у нього шапку з голови і побігла — доганяй, мовляв! А що вже ласку любить, як та мала дитина, щоб і погладили, і пожаліли...
Того дня ми самі у тому пересвідчилися. Майя поглянула на заїжджих кореспондентів добрими і красивими очима, а тоді сміливо підійшла і відразу дозволила себе погладити, торкнулася вологими і теплими вустами долоні і щоки. І відразу посвітлішало на душі, серце по-дитячому радісно і вдячно затріпотіло — розумниця!
Що буде з оленятком далі? Ольга Степанівна розвела руками — самі не знаємо. Може, до якогось зоопарку поїде. Хоча полюбили її вже як рідну, та й вона до людей привязалася, — дуже шкода розлучатися...