ПРАЗНИК ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦI

Празники в честь Пресвятої Богородиці в нашому церковному календарі займають перше місце після празників Господських. Головне завдання Богородичних празників — це показати нам велич, гідність і святість Пречистої Діви Марії, Її роль у відкупленні людського роду та заохотити нас до її вшанування і наслідування. Найбільші Богородичні празники, такі як Різдво й Успіння, говорять нам про перші та останні хвилини Її життя на землі. Одинокий празник, котрий нам висвітлює дитинство Пресвятої Богоматері, — це празник Введення в храм, який святкуємо 4 грудня. У наших Богослужіннях він має назву «Вхід у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії». Празник Введення хоче нам відкрити деякі таємниці з дитячих років Пречистої Діви Марії, Її виховання у святині та Її приготування до найвищої гідності — бути Матір’ю Божого Сина.
ІСТОРІЯ ПРАЗНИКА
Святе Євангеліє нічого не говорить нам про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Цей празник, як і празник Різдва й Успіння Божої Матері, заснований на традиціях Церкви й на апокрифічних книгах, передусім Протоєвангелії Якова і Псевдо-Євангелії Матея «Про Різдво Пречистої Діви Марії». Із цих джерел довідуємося, що батьки Пречистої Діви Марії — св. Яким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку в разі народження в них дитини віддати її на службу Богу в Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли Їй виповнилося три роки, батьки привели Її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин зі св. Йосифом.
Празник Введення належить до 12-ти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні післяпразденства. Про нього маємо згадки від V-го ст., але минуло аж кількасот років, поки він набув загального поширення. Із проповідей на цей день Константинопольських патріархів — Германа (715-730) і Тарасія (784-806), виходить, що празник Введення був установлений у VIII ст. Синайська Євангелія з VIII ст., яку подарував до синайського монастиря цісар Теодосій ІІІ (715-717), між 12-ма празниками згадує і празник Введення. Відомості про цей празник мають і грецькі Богослужбові книги з ІХ-го століття. З ІХ ст. його починає святкувати вся Східна церква. Синайський Канонар (збірник церковних законів) з IX-X ст. подає празник Введення під такою назвою: «Празник Пресвятої Богородиці, коли була приведена в храм Божий, маючи три роки». Типікон Великої Константинопольської Церкви (IX-X ст.), хоча не подає ані апостола, ані євангелії на цей празник, але день 4 грудня поданий як: «Собор Святої Богородиці, коли була передана своїми батьками і приведена у храм Господній від трьох літ».
На Захід празник Введення прийшов досить пізно — аж наприкінці XIV ст., а в XV ст. поширився по всій Європі. Західна церква святкує празник Введення 21 листопада.
ОСОБЛИВОСТІ БОГОСЛУЖІННЯ ПРАЗНИКА
Богослужіння цього дня в радісних і веселих тонах оспівує подію входу в храм, прославляє гідність Божої Матері та звеличує велику жертву її батьків. Пісні й гімни цього дня дуже поетичні. Ця глибоко догматична поезія оспівує Богоматеринство, Дівицтво, Святість і Заступництво Пречистої Діви Марії. Найчастіше славиться Вона тут, як Божий храм. Ось деякі порівняння зі стихир і канону празника: «Ти храм Божий», «храм освячений», «храм, що має вмістити Сина Божого», «храм живий святої слави Христа Бога нашого», «Боговмістимий храм». В особливий спосіб також прославляється її Дівицтво, Непорочність і Богоматеринство.
Пресвята Богородиця, входячи в храм, хоча роками дуже молода, але була зріла духом: «Трилітня тілом — сказано у третій пісні канона — багатолітня духом, ширша від небес і вища понад небесні сили, хай прославиться піснями Богоневіста». Вона є сповненням пророцтв Старого Заповіту і слава Нового Заповіту: «Ти пророків проповідь, апостолів слава й мучеників похвала, і всіх земних обновлення, Діво Мати Божа. Тому празнуємо Твій у храм Господній вхід, Пречиста, співаючи, кличемо: радуйся, Твоїми молитвами спасаємося».
Її входом радіє храм Господній, радіють ангели й люди: «Днесь Боговмістимий храм Богородиця у храм Господній приводиться і Захарія її приймає. Днесь святая святих радується, і хор ангельський таїнственно торжествує. З ними і ми днесь празнуючи, з Гавриїлом закличмо: радуйся, повна ласки, Господь із Тобою, Ти маєш велику милість» (Стихира вечірні).
З нагоди небуденного торжества в честь Богоматері свята Церква кличе всіх вірних до святкового ликування: «Прийдіть, усі вірні, — співаємо на стихирах литії — єдину непорочну звеличаймо, пророками проповідану і в храм приведену, перед віками вибрану Матір, що в останньому часі сталась Богородицею. Господи, її молитвами, подай нам Твій мир і велику милість».
ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРАЗНИКА
Празник Введення говорить нам найперше про радісну жертву св. Якима й Анни. Вони, свою в Бога вимолену донечку, самі приводять до храму на службу Богу. На каноні утрені празника у 8-ій пісні йдеться: «Анна колись, приводячи Пречистий Храм (це є Марію) у дім Божий, голосно промовила і з вірою сказала до священика: «Прийми сьогодні, дитину Богом мені дану, введи її у храм твого Творця і радісно співай йому: благословіть усі діла Господа».
Та не тільки батьки радо приводять свою дитину на Службу Богові, але й Марія радо йде за голосом Божим і своїх батьків. Як св. Яким і Анна, так і Марія є для нас прикладом радісної жертви і служби Богові.
УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ, ПОВ’ЯЗАНІ ЗІ СВЯТОМ
У календарному циклі українського народу це свято замикає осінній сезон і починає зимовий. Початок нового господарського року у введенських повір’ях виступає ясно: до Введення можна копати землю, від Введення до Благовіщення — не можна; жінки запасаються глиною до Введення. Від Введення до дев’ятого четверга не годиться бити білизну на воді праниками, бо то, мовляв, шкодить ниві, може навести бурю. Із цих самих мотивів треба й коноплі потерти до Введення. Як на Новий Рік (а також і на Різдво, й на Великдень), хто перший прийде на Введення до хати, той буде першим «полазником», себто тим, що приносить добро чи якесь лихо. Тому сусіди стримуються заходити на Введення зранку до чужої хати, щоб потім не було нарікання, що то вони принесли нещастя: «Коли ввійде (першим) молодий, гарний, здоровий чоловік, а до того ж — із грошима, то це добра ворожба: весь рік у хаті будуть усі здорові і будуть гроші вестися. Коли ж увійде старий, хворий, особливо стара баба, або коли хтось прийде чогось зичити, — то це злий знак» (Ів. Франко «Народився Календар» в Етн. Зб. НТШ, V, 205).
Поряд з іншими великими річними святами і це свято пов’язувалося з культом померлих: «На цей день Бог одпускає праведні душі подивитися на своє тіло, тому воно називається Видінням (народна етимологія, що Введення — «видіння»), що душа дивиться на своє тіло» (М. Грушевський, «Іст. Укр. Літер.», І, 145).
Ворожили з різних прикмет, який буде новий господарський рік. Наприклад, скільки на «Введення» води, стільки на Юрія трави; як на Введення вода, то в літі молоко.