12 ЛЮТОГО — СОБОР ТРЬОХ СВЯТИТЕЛIВ

Празник Трьох Святителів Вселенської Церкви — Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Золотоустого належить до найшанованіших свят Православної Церкви. Поштовхом до встановлення цього празника була велика суперечка у другій половині XI ст., в час правління Візантійського імператора Олексія I Комніна про те, хто з цих трьох Святителів є більш цінний для Церкви.
Одні вище ставили святого Василія Великого, другі — святого Григорія Богослова, а ще інші — святого Іоанна Золотоустого. Через це між багатьма виник розбрат: одні називалися — василіанами, другі — григоріанами, а треті — іоаннітами.
Василіани ставили Василія Великого вище за інших святителів, називаючи його найвищим витією. Вони вважали, що він всіх перевершував словом і ділами, водночас бачили в ньому мужа, який мало чим поступається ангелам, твердого характером, який нелегко прощає провини, і байдужий до всього земного.
Григоріани відстоювали святого Григорія Бого­слова, стверджуючи, що він переконливістю слова, майстерним тлумаченням Священного Писання та витонченістю побудови промов перевершив усіх найславетніших представників еллінської мудрості — і тих, котрі жили раніше, і своїх сучасників.
Іоанніти вважали найбільшим богословом Святителя Іоанна Золотоустого, бо той був схильний до помилування грішників і швидко допускав їх до покаяння. Бачили в ньому людину чоловіколюбну, яка розуміє слабкість людського єства, і як красномовного проповідника, котрий наставляв усіх на покаяння безліччю своїх медоточивих слів. Тому вони шанували його вище за Василія Великого та Григорія Богослова.
Через деякий час після того, як виникли суперечки, явилися ці великі святі, спочатку кожен окремо, а потім усі три разом — Іоанну, єпископу Євхаїтському, котрий відзначався мудрістю, знанням, чеснотами, і сказали:
— Як бачиш, ми рівні перед Богом; немає у нас ні розділення, ні якоїсь протидії один одному. Кожний із нас свого часу, натхнений Божественним Духом, написав відповідні повчання для спасіння людей. Чого ми навчилися сокровенно, те передали явно людям. Немає між нами ні першого, ні другого. Якщо ти посилаєшся на одного, то з тим згодні й обидва інші. Через те накажи тим, хто сперечається щодо нас, припинити суперечки, бо як за життя, так і після кончини ми маємо турботу про те, щоб привести до миру і однодумності краї Вселенної. Зважаючи на це, з’єднай в один день пам’ять про нас і, як належить, склади нам святкову службу, а іншим передай, що ми маємо у Бога рівне достоїнство. А тим, хто звершує пам’ять про нас, ми будемо заступниками у спасінні, бо сподіваємося, що маємо деяку заслугу у Бога.
Сказавши це єпископові, вони стали підніматися на небо, сяючи невимовним світлом і називаючи один одного на ім’я. Блаженний єпископ Іоанн негайно відновив мир між тими, хто ворогував, бо він був мужем великим у чеснотах і відомим у любомудрії. Він встановив свято Трьох Святителів, як і повеліли йому святі, і заповідав церквам святкувати його з належною урочистістю. В цьому ясно виявилася мудрість великого мужа, бо він зрозумів, що в січні звершується пам’ять усіх трьох святителів, а саме: у перший день — Василія Великого, у двадцять п’ятий — божественного Григорія, а в двадцять сьомий — святого Золотоустого, — то він з’єднав їх у тридцятий день того ж місяця (за ст. стилем), увінчавши святкування їхньої пам’яті канонами, тропарями і похвалами, як це й належало.