ХРАМУ — БУТИ!

Книга Буття розповідає, як Бог протягом шести днів створив Землю і все, що є на ній, а на завершення створює людину за Своїм образом та подобою. Люди будують фабрики, заводи, використовують Землю та її надра для своєї користі. Але завжди людина хотіла, щоб тут, на Землі, хай і невеличкий клаптик землі належав Богу. Так у містах і селах з’являються храми. Там, де немає можливості побудувати храм, будуються каплички. Ми знаємо, що особлива присутність Божа необхідна кожному з нас, тому що без Бога ми не можемо робити нічого доброго. Храм дає можливість через спасительні таїнства Сповіді та Причастя поєднати нас із Христом.
За всю історію Церкви було багато людей, які досягли блаженства, єдності з Богом. Святий Іоанн Руський, — один із них. Він народився на території сучасної України близько 1690 року в православній сім’ї. В юні роки він був солдатом у війську імператора Петра І. Під час невдалої турецької війни (сам цар ледь не загинув) Іоанн разом з іншими воїнами попав у полон. Напевне, його захопили під час бою за Азов і переправили до Константинополя (Стамбула). Іоанн опинився в руках татар, союзників турків, які продали юнака оттоманському начальнику кінноти, азі, родом із міста Прокопіона в Малій Азії. Ага відправляє полоненого до своєї батьківщини. Тільки один Бог знає, що пережив страждалець, будучи рабом, терплячи приниження, знущання за те, що не відрікся від віри Христової і не прийняв іслам. Однак із часом хазяї, побачивши твердість у вірі, смирення, любов до праці, припинили знущання та почали поважати Іоанна. Згодом угоднику Божому ага дав свободу, але той відмовився: «Покровитель мій Господь, і нема Його вище. Судив Він мені жити в рабстві на чужині. Видно, так мені треба для спасіння». Іоанн цілий день трудився, дотримувався строго посту, а вночі таємно ходив до печерної церкви, де на паперті молився, а кожну суботу причащався. Через деякий час ага, хазяїн Іоанна, став найзаможнішим у місті. Успіх турок пов’язував із тим, що в нього дома живе праведник.
Скоро хазяїн здійснює хадж. За його відсутності дружина скликає багато гостей. Коли до столу приносять плов, який дуже любив хазяїн, то хазяйка сказала, що її чоловік був би дуже радий бути тут і з’їсти страву. Іоанн попросив миску з пловом і сказав, що зараз він передасть хазяїну, і з цими словами вийшов із кімнати, а коли через деякий час вернувся, то сказав, що плов переданий хазяїну. Гості довго сміялись з Іоанна, думаючи, що він з’їв плов сам. Коли ага повернувся з хаджу, то розповів про диво. Коли він знаходився далеко від дому, то зайшов у свою кімнату і побачив гарячий плов у посуді, на якому було написане його ім’я, як і в іншому посуді в його домі. З того часу звістка про диво облетіла все поселення, де жив Іоанн, і всі, навіть турки, почали називати Іоанна «велі» — «святий». Але угодник Божий не змінив свій спосіб життя і продовжував працювати, молитися, поститися.
Перед смертю Іоанн тяжко захворів і, знаючи про наближення смерті, захотів причаститись. Священик побоявся йти зі Святими Дарами до турка в дім, і передав Причастя хворому в яблуці. Так праведник, причастившись, відійшов у вічність 17 травня 1730 року. Ага сам передав тіло Іоанна і попросив похоронити по-християнськи. Могила святого одразу стала місцем паломництва як християн, так і мусульман. Біля могили праведника багато звершилось чудес і зцілень. Іоанн був канонізований Грецькою Церквою. У 1924 році, після поразки в війні з турками, греки Прокопіона переселяються на острів Євбея та перейменовують його в Нео-Прокопіон та забирають із собою мощі угодника Божого.
Так жителі мікрорайону «Болгарбуд» міста Новограда-Волинського вирішили побудувати храм, щоб і в них у мікрорайоні було місце для Бога, де можна було б знайти поміч, духовну втіху. Своїм небесним покровителем ініціатори будівництва вибрали святого Іоанна Руського, нашого земляка, хоч і святого Грецької Церкви, але святого, що належить до всієї Вселенської Церкви.
Здавалося, свята справа, мали б всі її підтримати. Але ні. Після того, як міська влада надала дозвіл на розробку проектної документації, а сама парафія, маючи благословення правлячого архієрея архієпископа Никодима, почала займатись підготовкою до будівництва, раптом з’явилась невеличка група людей, котрі починають чинити перепони, щоб у нашому місті, поблизу Будинку офіцерів, не будувався храм. Шукають різні причини. То не було громадських слухань, то під час будівництва зрізатимуть дерева і т.д., і т.п. Остання «операція» — це збір підписів начебто на підтримку будівництва церкви. Та ось «диво», — як тільки папери попадають у міську раду, зненацька змінюється заголовок, який просить владу не надавати земельну ділянку під забудову церкви. Ми, віруючі люди, знаємо, що жодна богоугодна справа не проходить гладко. Диявол не може змиритись із тим, що десятиліттями руйнувались рукотворні і нерукотворні храми, а тепер відновлюються. Мені щиро жаль тих людей, які чинять перепони будівництву церкви. Чому ви не чините перепон там, де гине молодь через наркотики та спиртне? Євреї на державному рівні підтримують духовну освіту, на це влада не шкодує грошей, тому що знає: коли молодь не буде релігійною, — не буде такої держави як Ізраїль. Наші предки десятиліттями пиляли гілки, на яких сиділи. Може, пора припинити ці заняття? Наш народ вимирає, молодь гине, якщо вам це подобається, — це ваша справа, не заважайте людям хоч щось робити для свого порятунку!