Свято зі сльозами на очах: замість квітів на 1 вересня — благодійні внески для поранених солдатів

Новий навчальний рік стартував: як кажуть, на радість для одних, і на горе — для інших. Так завжди було, що першовересень у когось асоціюється із початком нового, зустріччю зі шкільними товаришами, а у когось — із надокучливими уроками чи лекціями, через які вранці не хочеться вилазити з-під ковдри. Втім, початок осені нікого не питає, нагадуючи дітям та батькам, що після літнього відпочинку настав час для навчання. Дехто жартує, що комусь при цьому доводиться купувати не лише щоденники та зошити, а й готувати ремінь чи валеріанку…
Загалом освітянська родина нашого міста налічує понад тисячу працівників освіти, 2449 вихованців дитячих садків, 6028 школярів і 2 тисячі студентів. А у загальноосвітніх закладах Новоград-Волинського району цього року за шкільні парти сіли 4724  учнів.
Цього року святкові лінійки пройшли за незвичним сценарієм із сумним відтінком. Тема війни на Сході стала лейтмотивом Свята знань. Такого патріотизму, як цього року, в Україні не було ніколи раніше — це відзначають усі. Тепер, починаючи з першого класу, діти усвідомлюють свою приналежність до українства: вишиванки, жовто-блакитні кульки, банти і стрічки, маленькі прапорці, елементи вишивки на одязі у вчителів та батьків — усе промовисто говорить про любов до своєї країни, про солідарність із тими, хто виборює зараз нашу незалежність ціною власного здоров’я та життя…
Ще більше говорили очі дітей та дорослих: коли кожен із рукою на серці співав Гімн України, коли хвилиною мовчання вшановували пам’ять загиблих на Сході, серед котрих у багатьох — знайомі та рідні… Шкода, але цього року не бракувало сліз на очах дорослих, щойно згадувалося про війну. По-особливому тепер сприймалися пісні та вірші про Україну, по-особливому щемило серце у відповідь на дитячі запитання: «А завтра у нас не буде війни?».
Головна особливість цього свята полягала у тому, що замість квітів для своїх вчителів учні несли у школу благодійні внески для армії. Зокрема, — для поранених у зоні АТО. Це стало шляхетною ініціативою освітян, на яку батьки погодилися без вагань. Зрештою, любити свою країну і допомагати тим, хто цього потребує, — це основні уроки життя. Їх прості українці тепер засвоїли на відмінно.