Пожежа знищила хату і вигнала їх на вулицю

Історія 30-річної Катерини Коренчук — про те, як безжально життя іноді ставить нас перед фактом: у тебе більше немає того, що було. Ця зовсім не новорічна історія змушує замислитися над важливими речами. Виявляється, буденні проблеми (дорогі «комуналка», продукти, ліки, одяг) миттєво відходять на інший план, коли раптом втрачаєш дах над головою і опиняєшся на вулиці. Найстрашніше усвідомити ще й те, що ти опинився сам на сам із горем, якому немає кінця-краю. Так сталося у житті молодої мами та її чотирирічного синочка Кирилка. 10 грудня розпочалося для них зі звістки, що чорним птахом влетіла у звичне життя, — їхня хата у Яруні… згоріла.
— Мені про пожежу повідомила хрещена, яка живе у селі навпроти нас, — не в силах стримати сльози, розповіла Катерина, прийшовши у редакцію «Звягеля». — Я саме заводила сина у дитсадок. Почула новину і впала, втратила свідомість на сходах. Коли мене привели до тями, то усвідомила, що усе це, на жаль, — не страшний сон, а реальність.
Напередодні, пізно ввечері 9 грудня, десь о 23-й годині, сусід Коренчуків — дядя Вова Михальчук — вийшов на власне подвір’я і побачив, як із сусідньої хати валить дим. Зазвичай у селах о цій порі усі сплять, але за якимось дивним збігом сусіди таки помітили пожежу. Дядя Вова, прибігши до сусідів, разом із босоногою донькою Любою, по суті, врятував життя матері Катерини — Галині Володимирівні. Звечора вона була у хаті сама, заснула і могла так ніколи і не прокинутися, якби не сусіди.
— Мама, слава Богу, жива. Два дні її рятували у лікарні, ставили крапельниці. Але вона не змогла там більше знаходитися — усі питали, що сталося, а вона постійно плакала, — згадує Катя останні події.
Пожежники, які приїхали з Новограда у Ярунь через півгодини, констатували — власними силами сусіди загасили займання. З’ясувалося, що пожежа сталася внаслідок закорочення електропроводки. За словами Катерини, запобіжники не спрацювали, і проводка погоріла по всій хаті, завдавши шкоди усьому нехитрому майну.
— У кожній кімнаті зайнялися тюлі, килими, меблі. Зараз кімнати не є придатними для життя — усе чорне, скрізь їдкий запах. Дерев’яні рами на вікнах згоріли, скло посипалося. У шафах одяг не згорілий, а покручений — одежа сплавилася від високої температури. На щастя, дещо з одягу вдалося врятувати. Добре, що документи лишилися цілими, бо були в цей час у мене з собою.
Катерина того вечора не була з сином вдома тому, що жила декілька днів у куми в Новограді. Адже водила синочка в ортопедичну групу при дитячому садочку №14, а напередодні з садочка зателефонували і запитали, чи ходитиме Кирилко на заняття. Аби сина не виключили, Катя поїхала пожити до куми, бо щодня добиратися у місто на автобусі було незручно і дорого.
Почувши страшну звістку, молода жінка вирушила додому. Нікому не зрозуміти, як важко було побачити понівечену вогнем оселю, що перетворилася на пустку. Крізь дерев’яну дранку на стелі виднілося небо, усе зсередини довелося повиносити на вулицю, щоб швидше позбутися неприємного запаху. За словами пожежників, проводка повинна бути мідною, а не алюмінієвою, як у Коренчуків. Натомість бабусина хата будувалася 35 років тому — хто знав, який там кабель, і чим усе це обернеться для Каті, її сина і хворої мами?
Колись їх сім’я мешкала у Новограді. Батьки розлучилися, коли дівчині було п’ять років. Після того, як виповнилося 18, батько перестав платити аліменти. Мама вже давно не працює — має проблеми з хребтом, мало рухається.
У ранньому віці довелося пізнати прикру річ: що означає життя, в якому тобі не варто розраховувати на чиюсь допомогу. 9 класів вона закінчила у Новограді, решту — у Яруні, куди переїхали жити з мамою у бабусину хату.
Вона назавжди запам’ятала слова батька, до якого одного разу прийшла по допомогу. Попросила, щоб купив їй куртку і взуття, бо вона стала студенткою Ярунського технікуму. На що батько сказав: «Якщо тобі один раз допоможу, то ти до мене постійно ходитимеш. Потім віддай тобі хату, машину». Катерина, мабуть, тому й закінчила технікум із червоним дипломом за фахом економіста, бо усвідомила після цих слів — їй доведеться прокладати собі дорогу без допомоги батька. У нього давно інше життя та інша сім’я. За словами Катерини, у житті рідного батька доньці так ніколи й не знайшлося місця.
Найбільше їй допомагав хрещений. Саме він допоміг здобути освіту, завжди пам’ятав про дні народження та підтримав сім’ю, коли у молодят було весілля. Після навчання Катерина багато працювала, здобула другу екологічну освіту у Житомирському агроекологічному університеті. Втім, у нашій державі замало з відзнакою закінчити ВНЗ і отримати дві освіти. За жодним зі здобутих фахів Катерині досі не довелося працювати. Натомість працювала, переважно, у торгівлі, касиром, менеджером, адміністратором.
Коли вийшла з декрету, на попередню роботу не повернулася — треба було дбати про маленьку дитинку, а єдиний зручний для молодої мами графік (з 9-ї до 17-ї) — не так легко знайти у маленькому місті і, тим паче, у селі. З чоловіком не склалося — він знайшов собі іншу сім’ю. Аліменти батько платить лише тоді, коли держава змушує його сплатити борг…
— У нас нікого немає. Я, було, призвичаїлася до того, щоб торгувати на базарі у Новограді домашньою птицею, яку вдома тримаємо. Завозила сина у садочок і йшла на базар. Потім забирала дитину і верталася в Ярунь. Тепер у нас власного житла немає. Кума запропонувала пожити у хаті, де ніхто зараз не живе. Я за це дуже вдячна. Не біда, що там зручностей ніяких немає. Проблема зараз у тому, що треба щонайменше дві тисячі, щоб купити дрова... А на відновлення нашого будинку потрібно буде десятки тисяч, за попередньою оцінкою — сімдесят тисяч. У райдержадміністрації у мене прийняли заяву з проханням допомогти у відновленні згорілого будинку, а наш сільський голова Сергій Сергійович Жук запевнив, що на найближчій сесії сільської ради буде розглянуте рішення про виділення матеріальної допомоги.
Сьогодні в оселі Коренчуків треба робити капітальний ремонт. Звісно, Катерина розраховує на будь-яку допомогу від людей. У редакцію прийшла від безвиході, сподіваючись бодай на якусь підтримку. Не хотіла розповідати про особисте, але у ситуації, що склалася, була змушена поділитися наболілим.
Самотужки відновити хату, маючи на руках маленьку дитину і хвору маму, у нашій державі, в якій громадяни часто-густо лишаються напризволяще з проблемами, просто неможливо. Найперше молода жінка шукає зараз роботу — якщо хтось із наших читачів може допомогти, то, будь ласка, повідомте за телефоном: (096)-62-52-199.
Як не прикро розуміти, ніхто не застрахований від подібного горя. Вислухавши дівчину, я подумала, що людей із такими непростими життєвими історіями ми зустрічаємо не просто так. Щонайменше для того, аби на мить забути про власні проблеми і замислитися: а чим я можу допомогти? Якщо кожен, хто прочитає цю статтю, поставить собі це питання і простягне руку допомоги, то усі разом доведемо — інколи у житті такі трапляються дива. Адже зовсім скоро — Новий рік, і саме зараз — особливий час для добрих справ! Давайте разом допоможемо!
Картка Приватбанку: 5168 7572 6111 0961, Коренчук Катерина Сергіївна.
P.S. Маленький Кирилко під час нашого знайомства, на жаль, так жодного разу і не посміхнувся. Навіть, коли я подарувала йому солодкий подарунок від Діда Мороза. Здавалося, діти при цьому мають зрадіти, але у маленьких оченятах я прочитала дитячий біль і німе запитання: «Чому нам тепер ніде жити?» У Кирилка із мамою на двох — одна мрія тепер. Шкода, що її реалізація залежить не від доброго Діда Мороза…