Новоград-Волинський під час німецької окупації. 1941 рік

(за документами архіву Управління СБУ Житомирської області)

(Продовження. Початок у №47 (1476) від 26 листопада 2021 року.)

Інші директиви вимагали від містян дотримання світломаскування та обов’язкової сплати житлового податку. Свідок Г. Сідлецький наприкінці 1941 року читав наказ за підписом бургомістра Штрайта про обов’язкову здачу до міської управи велосипедів, мотоциклів і радіоприймачів, а також про заборону забою худоби та птиці без дозволу окупаційної влади. Порушникам наказів загрожувала сувора відповідальність за законами воєнного часу. Німецькою та українською мовою надруковано наказ, який вимагав від колишніх робітників і службовців підприємств повернутися на свої робочі місця. П. Тимошів згадує, що реєстрацію працездатного населення проводили в колишній їдальні на Житомирській вулиці (адреса цієї їдальні в березні 1941 р. — вул. Міжнародна, №1). За ініціативою Р. Штрайта, відновлено роботу електростанції, механічного (машинобудівного) заводу, меблевої фабрики, кінотеатру. Восени 1941 р. міська управа організувала збір теплих речей для німецьких військ. Виконанням цієї директиви займалися уповноважені вулиць. Приблизно у листопаді 1941 р. німці привезли з Києва дві вантажівки з одягом і взуттям. Це майно вивантажили в окремій кімнаті міськуправи. Воно призначалося для «фольксдойче». Комісія склала список, за яким бургомістр видавав речі. Р. Штрайт служив бургомістром протягом трьох місяців, а близько 20 грудня був звільнений із цієї посади.

Після виїзду до Житомира першого коменданта української поліції на його місце призначили Климовича. Наприкінці серпня-початку вересня 1941 р. Климовича і його помічника (заступника) Драхенберга німецька польова жандармерія заарештувала за незаконне зберігання зброї. Близько двох тижнів їх тримали у в’язниці, після чого обох призначили наглядачами цієї ж в’язниці. Через декілька днів після їх арешту начальник польової жандармерії призначив наступним комендантом поліції Е. Наймана, а його помічником — Р. Моге. Едуард Найман, 1918 р. н., уродженець німецької колонії Візенталь (українська назва — Лугова, 1936 року припинила існування) Новоград-Волинського повіту, до війни працював вулканізатором у новоград-волинській артілі «Трудхарчовик», а влітку 1941 року вступив на службу в поліцію. На слідстві він показав, що його підлеглими, крім помічника Моге, були 26 поліцейських. Останні охороняли міст через річку Случ, водокачку, електростанцію, склади, в’язницю, приміщення поліції та інші об’єкти. Уніформи вони не мали, носили білі нарукавні нашивки, на озброєнні мали гвинтівки старого російського зразка. Восени 1941 р. Е. Найман зареєструвався як «фольксдойче» в установі на вул. Пушкіна, що займалася справами місцевих німців. Він здав свій радянський паспорт і отримав німецький «аусвайс».

Значна частина єврейського населення міста встигла евакуюватися в глибокий тил до захоплення міста нацистами. До другої групи належали євреї переважно похилого віку, які безболісно пережили німецьку окупацію 1918 року і, не усвідомивши смертельної небезпеки, що на них чекає тепер, залишилися в окупованому місті. Третю групу становили єврейські родини, які деякий час не наважувалися залишати напризволяще свої оселі, а тому розпочали евакуацію із запізненням. Потрапивши в оточення, вони змушені були повернутися додому. Так, наприклад, свідок З. Литвак, яка дивом пережила нацистський геноцид, згадує, що під час евакуації застрягла разом із родиною в містечку Черняхів. Там їх наздогнали німці, відібрали майно і змусили вертатися. У липні-серпні 1941 р., після невдалої евакуації, до міста повернулися дві єврейські родини, мешканці будинку №1 на вул. Больничній (нині — вул. Н. Оржевської). На той час у цьому будинку вже жив поліцейський О. Захарчук. Разом зі своїм командиром взводу Г. Самчиком він заарештував обидві родини (2 чоловіків, 3 жінок, 4 дітей) та відправив їх до поліції. Частину майна заарештованих вони привласнили собі, решту — здали в поліцію. Свідок М. Гехман, який до війни працював у м. Новограді-Волинському кравцем, потрапив разом із родиною в німецьке оточення у Полтавській області, звідки вони були вимушені повертатися додому. Це сталося приблизно в серпні 1941 р. На шосейному мосту, біля в’їзду до центральної частини міста, його заарештували німці з поліцейськими та відправили під конвоєм до в’язниці. Тоді ж заарештували 30-40 чоловіків, а жінок і дітей відпустили. Через два дні Гехмана випустили з в’язниці. Протягом двох-трьох тижнів він разом із тестем Х. Глатером та іншими євреями щодня ходив до комендатури, звідки німці водили їх на різні роботи, а ввечері відпускали додому. «В цей період ми стали помічати, — розповідає М. Гехман, — що деякі чоловіки з роботи не верталися додому. Серед населення ходили розмови, що німці почали розстрілювати євреїв невеликими групами. Після цього я і Глатер більше не ходили на роботу та переховувались у себе вдома».

«Незабаром після призначення на посаду коменданта поліції мене викликав до себе комендант польової жандармерії, — згадує Е. Найман. — Він наказав виділити групу поліцейських для переселення всіх євреїв міста на одну вулицю, що на лівому березі річки Случ. Я одразу ж приступив до виконання наказу: виділив групу поліцейських і дав їм розпорядження зігнати єврейське населення на вказану вулицю. Ця операція тривала два-три дні. По вулиці, де жили євреї, ходив постійний поліцейський патруль, який я призначив за вказівкою польової жандармерії для підтримання порядку». Р. Моге показав, що переселення відбувалося на початку вересня 1941 р. Євреям дозволяли брати з собою одяг і худобу; меблі вони мусили залишати. Протягом кількох днів поліція охороняла залишені будинки, після чого майно з них передали в розпорядження бургомістра. Їх розселяли на вулиці Щорса таким чином, щоб кожна родина займала не більше однієї кімнати. Вулицю Щорса, де були зібрані всі єврейські сім’ї, охороняли поліцейські.

Як повідомив слідству П. Осипчук, в період його служби поліцейським хтось у місті підпалив один будинок. Німці вважали, що це — справа рук євреїв, і вирішили зібрати їх біля річки Случ. Для збору євреїв комендант поліції розподілив своїх підлеглих по вулицях. Осипчуку випав Шкільний провулок (нині — вул. Мякишева). Одна жителька провулка розповіла йому, що після спроби евакуюватися повернувся єврей Аврум, у квартирі якого вона оселилася. Жінка просила П. Осипчука забрати Аврума. Коли Осипчук вів Аврума до річки Случ, він побачив поліцейських, які конвоювали близько 100 євреїв. Осипчук приєднав Аврума до цієї групи. Біля річки жандарми вибрали з цієї групи десять осіб і розстріляли їх на місці нібито за підпал будинку. Розповідь П. Осипчука доповнює колишній поліцейський П. Тимошів: «У той час, коли євреїв збирали на Ковальській вулиці, німці відібрали 10 евреїв-чоловіків, а нам, поліцейським (близько 8) наказали їх охороняти. Ми їх підігнали до лазні та примусили рити яму. Євреї викопали яму. Їх загнали туди та розстріляли на очах у великої кількості євреїв, які знаходилися поруч. Розстрілювали їх німці».

[caption id="attachment_149682" align="alignleft" width="244"] Вигляд житлових будинків нижньої частини вулиці Щорса і провулка    Т. Шевченка в серпні 1941 р.

Свідок Д. Плохотна, яка весь період окупації мешкала в будинку №19 на вул. Щорса, згадує: «Коли влітку 1941 року німці окупували місто, ... всі євреї евакуювалися. Тижнів за два багато єврейських родин почали повертатися і займати квартири, в яких вони мешкали до початку війни. Поверталися вони тому, що їм не вдалося далеко евакуюватися. Всіх євреїв, які повернулися до м. Новограда-Волинського після невдалої евакуації, зібрали ... на вулицю Щорса. На цій вулиці до війни проживали переважно єврейські родини. Зібрали всіх — жінок, стариків, дітей, були й чоловіки. Залишати цю вулицю їм заборонялося, купляти харчі на базарі дозволялося лише після 10 години ранку, на обмежений час. Через це вони голодували. До мене приходили голодні діти, я їм давала хліб». Свідок В. Гринько спостерігала, як поліцейські розподіляли єврейські сім’ї по квартирах на Ковальській вулиці. За її словами, це було у серпні 1941 року.

(Далі буде)

Леонід КОГАН, краєзнавець