Підземний Новоград: п’ятеро хлопчаків дві доби блукали тунелями під містом

Не лякайтеся! Сталося це ще у далекому 1949 році. Тоді Микола Миронович Юзюк, який поділився зі «Звягелем» своїми спогадами, був шестикласником. Із компанією однолітків він пробрався в один із ДОТів, розташованих на правому березі річки Случ. Хлопці спустилися на третій підземний поверх. Заблукали. І вийшли на поверхню аж через дві доби… на протилежному березі річки.
Розповісти читачам цю історію Миколу Мироновича наштовхнула низка публікацій у «Звягелі», де йшлося про зсуви грунту в центральній частині міста. Новоградом давно ходять легенди про мережу підземних ходів, розташованих під містом. Саме з наявністю підземель і пов’язують просідання грунту, адже дощові й підземні води час від часу розмивають і без того порожнисті міські «надра». Де правда, а де вигадка, — це питання цікавить допитливих звягельчан. І ось нам пощастило поспілкуватися з людиною, яка в далекому дитинстві на власні очі переконалася, що легенди таки мають вагоме підгрунтя.
СВІЖІ ФАКТИ
Нагадаємо, на тротуарах по вул.Шевченка і Соборності час від часу утворюються провалля. Ось свідчення про випадки, що сталися протягом останніх років, коли грунт йшов із-під ніг неподалік від храму та біля Скверу Слави.
«Звягель» від 28 липня 2017 року: «Цими днями у центрі Новограда-Волинського, на вимощеному бруківкою тротуарі поблизу храму, утворилося провалля. Спочатку яму традиційно для таких випадків позначили гілочкою, а вже у понеділок тут розпочалися роботи з ліквідації наслідків аварійної ситуації.
…Як справедливо підмітили деякі городяни, неодноразові факти просідання грунту в центрі Новограда можуть свідчити про наявність підземель, про які ходить стільки цікавих легенд. Тому не зайвим було б у подальшому запросити до Новограда археологів. Можливо, їхніми стараннями вдасться оновити ще одну сторінку зі славної історії Звягеля? Тим більше, що, за свідченнями одного з робітників, який ліквідовував наслідки аварійної ситуації, де глибина провалля сягала двох метрів, виднілися залишки цегляної кладки…»
«Звягель» від 3 листопада 2017 року: «1 листопада на тротуарі по вулиці Соборності, біля входу до Скверу Слави, утворилося провалля. Його глибина на позір сягала кількох метрів, а на дні стояла вода.
Небезпечну ділянку тротуару огородили, а потому працівники комунального підприємства міської ради «Шляхрембуд» провалля засипали.
«Першочергово було вирішено взяти проби води для визначення причини ситуації, яка склалася», — сповістив того ж дня відділ інформації та зв’язків із громадськістю міської ради. У відділі з питань цивільного захисту населення «Звягелю» повідомили, що водогону на тій ділянці вулиці немає… Тож, питання походження води у проваллі залишається відкритим».
«Звягель» від 17 листопада 2017 року: «У проваллі по вул.Соборності знайшли німецьку флягу 1941 року. Таку новину «Звягелю» повідомив директор КП «Шляхрембуд» — підприємства, яке займалося ліквідацією наслідків надзвичайної ситуації, що мала місце 1 листопада.
Через декілька днів до редакції «Звягеля» звернувся директор «Шляхрембуду» Юрій Юсипець і продемонстрував цікаву знахідку — німецьку флягу 1941 року, яку виявили, коли засипали яму. Прикметно, що фляга не порожня. Якщо її потрусити, то всередині чути плюскіт деякої кількості рідини. Якої саме — нехай це залишається таємницею, — Юрій Григорович вирішив не відкривати ємкість.
«Вона мені не належить. Вона є частиною історії міста Новограда-Волинського. Тому хочу почути думки громади, куди краще віддати знахідку на зберігання», — розповів Юрій Юсипець.
Додамо, що фляга виконана в дерев’яному корпусі, під яким, вочевидь, алюміній. На це натякає напис (якщо правильно розгледіли літери, адже фляга, самі розумієте, не нова): «Ritter. Aluminium». Нижче — літери «DR.G.M.». Ще нижче — цифра 41, взята в коло. На корку вибито напис: «ЕSВ40».
Можливо, ця знахідка дозволить заповнити окремі пробіли в історії міста. Це вже справа дослідників і краєзнавців.
Що стосується самого провалля, то воно вмістило чотири «КамАЗи» землі. Причому, просідав грунт тут неодноразово. Про що свідчили шари асфальту й щебеню під поверхнею».
ВІДЧУТИ СЕБЕ ТОМОМ СОЙЄРОМ
Микола Миронович — постійний читач нашої газети. Нині — пенсіонер, проте події 70-річної давнини пригадує з такою точністю, ніби це трапилося вчора. Воно й не дивно: відчути на собі події роману Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» — у тій його частині, де герої заблукали в печерах, — випадає не кожному.
«Була у нас хлопчача компанія — п’ять чоловік. Спустилися в ДОТ, розташований над річкою нижче Будинку офіцерів, аж на 3-ій підземний поверх. Вхід до споруди тоді, в 1949-му, був вільним. Ніхто з нас, підлітків, не здогадався вчасно ставити відмітки на стінах. Тож, невдовзі збагнули, що заблукали, бо різних ходів, як нам у темряві здавалося, було багато. Спочатку підсвічували гасовим ліхтарем. Як закінчилося пальне, то палили моє взуття — так звані, чуні. Страшнувато було. На стінах подекуди — надписи червоним кольором у дусі: «За Сталіна!» і т.д. На долівці підземного ходу бачили декілька поламаних автоматів, проте залишків людських тіл не зустріли. Як вже пізніше зрозуміли, шум, який чули над головою, створювала річка Случ. Прохід, яким рухалися, був доволі високий. Може, до двох метрів. Нарешті, після тривалих блукань, побачили вгорі люк, яким і вибралися назовні — неподалік від того місця, де згодом була автоколона. Там на нас чекав наряд міліції. З’ясувалося, що шукали нас повсюди вже дві доби. Як не як — зникли п’ятеро підлітків, серед яких — син першого секретаря райкому.
Тодішній директор другої школи, де я навчався, Йон Акимович Стрижевський, коли дізнався про пригоду, кричав мені: «Геть зі школи вилучу!» Але ж ми нічого не порушили, тільки батьки перехвилювалися. Вхід до підземелля не охоронявся, будь-хто міг туди потрапити. Щоправда, невдовзі після нашого випадку входи замурували. Але підземелля ще не раз про себе нагадували. Коли будували центральний універмаг, то наткнулися на провалля, яке вмістило з десяток машин землі», — розповів Микола Миронович.
ЗВЯГЕЛЬ — ТУРИСТИЧНИЙ?
Очевидно, що згаданий Миколою Мироновичем підземний хід у роки Другої світової війни слугував частиною комунікацій Новоград-Волинського укріпрайону. Але в які часи почалося будівництво перших тунелів під сучасним містом, куди вони ведуть, яка їх загальна протяжність — гадаю, це дуже непросте питання навіть для досвідчених краєзнавців.
Що стосується укріпрайону, то в Інтернеті є безліч публікацій. Що свідчить: тема викликає інтерес і містить туристичний потенціал. Як пише Вікіпедія, загальна протяжність укріпрайону по фронту сягала 120 км. Його залишки можна побачити на берегах Случі та в лісах навколо Новограда-Волинського.
Зрозуміло, що більшість об’єктів і комунікацій тих часів втрачені назавжди. Вони або вщерть зруйновані, або намертво засипані землею. Але можна не сумніватися, що в секретних (а може, вже й частково розсекречених) архівах збереглися колишні мапи, по яких можна віднайти найцікавіші об’єкти, та ще й такі, що придатні для реконструкції з подальшим перетворенням у туристичну принаду.
Зрештою, ставка Гітлера «Вервольф» неподалік від Вінниці теж не дуже вціліла. Проте у липні 2011 року на місці її розташування було відкрито «Історико-меморіальний комплекс пам’яті жертв нацизму», як філію Вінницького обласного краєзнавчого музею, який, згідно з рішенням Вінницької обласної ради, фінансується за рахунок коштів обласного бюджету.
Свого часу з ініціативою прокласти туристичний маршрут до «Вервольфу» виступив тодішній голова Вінницької облдержадміністрації Микола Джига, зазначаючи, що музей нагадував би про «жертви та героїзм нашого народу», «продемонстрував би обличчя ворога-фашиста», а також, що «незалежно від нашого бажання, «Вервольф» завжди притягував до себе туристів із різних країн світу. Тому ми повинні окультурити цю територію і надати об’єкту правильного ідеологічного змісту — показати якого страшного ворога переміг наш народ, якою трагічної ціною цього було досягнуто».

Органи місцевого самоврядування Новограда-Волинського полюбляють візити до інших міст, щоб, так би мовити, перейняти позитивний досвід у тих чи інших галузях. Зокрема, й у вінницьких колег. Коли ж настане час перейняти досвід щодо покращання туристичної привабливості Звягельського краю? Тим більше, що всі історичні передумови для цього є. Чимало населених пунктів в Україні могли б тільки позаздрити історичній спадщині Звягеля — Новограда-Волинського…