Фортеця зустріла гостей нецензурними написами і вульгарними картинками

Звісно, таке можна побачити скрізь, не лише в нашій країні, але в даному випадку мова — саме про звягелян і нашу культуру. Погодьтеся, неприємно. Владі слід знайти ефективне рішення боротьби з цим явищем. Тим паче, що цей досвід давно використовується в інших містах.

Ось коментарі містян з приводу «нецензурщини» на фортеці:

• «А хто робить цей вандалізм? Наші діточки й онуки — як виховали, те й пожинаємо!» «Треба поставити камеру на фортеці й оприлюднювати «творців». Чималі щтрафи ввести, які би йшли в бюджет міста».

• «Дивно, чому тут досі немає камер спостереження? Вони будуть регулювати поведінку людей».

• «На пішохідному мосту — те саме, усе списано: і поручні, і стовпи, навіть під ногами асфальт був з нецензурною розмальовкою. Якби хоч раз наказали когось, то інші подумали би перш, ніж зробити дурню».

 Комунальники у Звягелі відреагували на критику гостей і зафарбували написи на каменях. Виявляється, змушені робити це далеко не вперше. Лише цьогоріч — уже вдруге, як повідомив очільник комунальної галузі Олег Годун:

— Це, наче гра в хованки — одні пишуть «послання» майбутнім поколінням, а комунальники мають то знайти і зафарбувати. Якщо ви знайшли ці «нариси» раніше, то повідомляйте нас!

Чи надовго вистачить фарбування? І чи стала фортеця кращою після цього? Думки людей розділилися, адже фарба виглядає неестетично.

• «Що написи, що фарба — і те, і те виглядає, як вандалізм».

• «Замальовування — то, мабуть, найбюджетніше рішення. А щоб було ідеально, потрібні сучасні рішення».

Виявляється, взяти маркер і написати на стіні, що хтось «лох» чи «шлюха», намалювати пеніс чи іншу вульгарну картинку — на це багато розуму не треба, а от вивести написи — клопіт. 

Особливо, коли йдеться про пам’ятки культури. У такому разі часто використовують захисні покриття — антиграфіті-лаки, завдяки яким напис легко змити водою.

У великих містах такий метод став стандартною практикою. Схоже, настав час застосувати його і на батьківщині Лесі Українки, щоб перед туристами не було соромно. І містяни мають рацію, що відеоспостереження суттєво зменшить кількість проявів нецензурної «творчості».

До речі, у багатьох країнах існують штрафи, громадські роботи, або навіть кримінальна відповідальність за псування історичних чи культурних об’єктів. Наприклад, у США — не лише стягнення до десятків тисяч доларів, а й тюремне ув’язнення. Штрафи за графіті на пам’ятках в Італії (Римі) сягають до 20 тис. євро. У Японії — сувора відповідальність, незалежно від того, винуватець — місцевий чи турист. У Парижі поруч з історичними місцями патрулюють волонтери-охоронці спадщини, а у Празі є спеціальний підрозділ поліції, який займається лише нецензурними написами. 

В Україні також є норми про відповідальність за псування культурної спадщини, однак проблема часто полягає у відсутності контролю та реалізації покарання. У Звягелі, очевидно, така сама проблема.

А вандалізм — це не лише про написи. Це сигнал, що люди не відчувають зв’язку з тим, що перед ними. Щоб змінити це, потрібна не лише охорона, а й освіта, повага, діалог і можливості для самовираження. Лише так можна зберегти минуле і виховати свідоме майбутнє покоління.

Юлія КЛИМЧУК