«Я за Вас буду Богу молитись!..»

Познайомитись із Віктором Леонідовичем Весельським нас із чоловіком змусила біда: моя друга половинка — Володимир Анатолійович Ясінський — інвалід із 27 років (трудове каліцтво на шахті) — раптом почав скаржитись на болі в нирках. І ми, коли пройшли обстеження, зрозуміли, що потрібне висококваліфіковане оперативне втручання. Та куди звернутись? І хто нас почує?
А у Рихальську на Ємільчинщині живе наш двоюрідний брат. І він розповів, що його земляк — Віктор Леонідович — усім, хто потребує, допомагає конкретно. Уже допоміг дуже багатьом людям. Тоді Віктор Леонідович був помічником Президента Академії медичних наук України. Тож, ми поїхали до нього на прийом до Києва.
Треба було бачити, як тепло він нас — незнайомих йому — прийняв! Розпитав детально про хворобу, проглянув документи. Дуже людяно поставився. І домовився про операцію в інституті урології. Там також ну дуже гарно до нас поставились. І післяопераційний догляд був на високому рівні. Так що чоловік мій оздоровився і нині добре себе почуває.
Це сталося у грудні 2014 року, а в березні 2015-го уже до інституту імені Амосова на операцію лягла я. І також за клопотання Віктора Леонідовича.
Варто зауважити, Віктор Леонідович щоразу турбувався про нас, щодня телефонував лікарям, розпитував про стан здоров’я. Словом, тримав на контролі наші проблеми (адже тільки в реанімації мені довелось пробути десять днів). І наказував «не смітити» грошима в лікарні, мовляв, згідно з угодою меморандуму, операцію проведено безкоштовно для нас, і нічого роздавати кошти, яких і так аби на ліки вистачило.
Ми хотіли якось віддячити землякові, та він категорично заборонив. Тоді мій чоловік і каже йому: «Я за Вас буду Богу молитись!..». «Моліться!» — посміхнувся він. А ми й справді щодня молимось, щоб Бог посилав здоров’я цій прекрасній, великого серця, людині, завдячуючи котрій ми й нині живемо.
Я і досі працюю головним спеціалістом у відділенні державного кадастру у селищі Хорошів (колишній Володарськ-Волинський), хоч і маю другу групу інвалідності. Щороку проходжу обстеження в інституті Амосова. І все це — завдяки Віктору Леонідовичу Весельському. І всім стверджую, що таких людей треба пошукати! А якби більше їх було в Україні, то й усі б ми вже давно жили краще.