Ніколи не сміявся без любові…

Немає, мабуть, такого куточка в Україні, де б не чули імені Остапа Вишні. Його усмішки знають у Канаді, США, Бразилії, Аргентині, країнах Європи. Написане його рукою випромінювало яскраве світло, несло у світ радість, бо «… він друг людини, друг природи й праці, гнівний ворог нечисті і зла». Популярність Павла Михайловича Губенка була в народі неймовірна, адже мав любляче серце, бачив людину в її сутності, у її буденній трудовій величі, «… спасибі тобі, народе, що я єсть я!» Більше знали його, як Остапа Вишню — автора веселих усмішок, іскрометних гуморесок, гострих і сатиричних памфлетів.


Про феномен Остапа Вишні серед митців, хто творив нову українську літературу — сатирично-гумористичну, гідних вдячності та захоплення, дізналася ще зі студентських років. Із живих уст професора літератури (особисто знався з гумористом) студенти одержували світлий задушевний настрій, лекції проходили в доброзичливому, жартівливому тоні, з ліричною нотою і тонкою іронією, які сформували образ оригінального митця-новатора, національно свідомого інтелігента-патріота. Так і сформувалася гордість, що в нашій літературі створено материк гумору й сатири людиною, у якій жила пристрасть художнього слова, щоб передати бурхливе море народного життя, де жили його герої. Мав рідкісний дар проникати в людські серця тактовно і з почуттям міри.
Я, зрозуміло, не дослідник-літературознавець, але як учитель дозволю собі висловити слова пошанування Великого Сміхотворця з нагоди 130-річчя з дня його народження.
Як засвідчують дослідники творчості гумориста, він мав розум від вольтерівської гостроти і лаконізму, але з неодмінною поетичністю, ніжністю, ліричністю, душевністю. О.Вишня глибоко знав вітчизняну і світову літературу, мав енциклопедичні знання з різних галузей народного господарства.
Прийшов у літературу в складну і суперечливу добу тоталітарного режиму в житті України. Творчість розпочинав із політичних памфлетів, гострим сатиричним пером засуджував вади та недоліки, які заважали чесній праці. З 67 прожитих років доля подарувала письменникові 35 років на творчу діяльність, з них третину випало прожити на засланні — каторзі. Йому судилося стати найулюбленішим і найпопулярнішим українським письменником-гумористом. Він з 1921 р. постійно друкує твори, створює новий жанр гумористичної прози — усмішки, відзначається винятковою працездатністю — протягом 20-х років з-під його пера вийшли 23 книги.
А вже в 1930 році з’являється необгрунтована критика на його адресу, безпідставні звинувачення, що в 1933 р. привели до арешту. Десять років заслання-каторги, довелося пережити всі нещастя, що мало не привели до насильницької смерті. Листи із заслання неможливо читати без хвилювання і без сліз. Незважаючи на неймовірні поневіряння, не втрачав віри у справедливість. Наприкінці 1943 р. несподівано опинився на свободі.
До творчого життя зміг повернутися лише в 1944 р. І перший твір-«постріл» — «Зенітка». Герої гуморески мудрі, як життя, дотепні, як сам український народ, безстрашні і винахідливі, з лукавинкою і сміхом. Хто ж не усміхнеться від «битви-сраженія» між Лукеркою і Свиридом, твір набуває колоритного звучання і комічного забарвлення: з фейлетону створив оригінальний жанр — усмішку, сповнену музики і чару, життєвої правдивості, глибоко патріотичного почуття без пафосу, а лише щирість і відкритість душі. Його усмішки виростали з народно-пісенної стихії, народний колорит органічно вплітався, був рушійною силою творчих таємниць. Так з’являються усмішки-пародії, усмішки-жарти, усмішки-нариси, усмішки-мініатюри, навіть усмішки-реп’яшки.
Художню своєрідність усмішок відзначає побратим Максим Рильський: «Його манеру не сплутаєш ні з чиєю. Можна і треба в нього вчитися, але марна річ наслідувати його». Поет продовжує свою думку, говорячи про гумореску-оповідання «Моя автобіографія». Тут — увесь Вишня: любов до життя, любов до людини, іронія до отого «щасливого» дитинства. Комічне починається вже із заголовка — якщо це діловий документ, то займенник «моя» зайвий. Це налаштовує на комічний лад, а далі сміх посилюється з кожним реченням. «У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився…» і т.д.
Твір сповнений жартом, дотепом, іронією. В образі наївного, довірливого «простачка» постає образ мудрої, талановитої і дотепної людини, біографія якої невіддільна від історії рідного народу.
А вже «Мисливські усмішки» — явище унікальне, і сьогодні сприймається як шедевр світової гумористики. Я ще вважаю, що це азбука святого почуття патріота, школа любові до рідного краю. Пристрасть до полювання в нього особлива, хоча справжнім мисливцем ніколи не був. А те, що робили на полюванні з близьким другом М.Рильським, передав одним словом: поїхалибачилинестрілялистрілялиневлучили. Отакий поет полювання. Остап Вишня змалював колоритних мисливців і рибалок, закоханих у рідну природу, які розповідають цікаві бувальщини «…як варити і їсти суп із дикої качки…».
На мою думку, підсумковим твором був щоденник, який назвав шевченківськими словами «Думи мої, думи мої…». Остап Вишня виклав свої літературно-естетичні погляди про значення літератури, на перше місце ставить чесність і принциповість, а потім геній, талант, здібність і т.д. Він не лукавив, коли писав, що ніколи не думав про славу, а робив те, що «могло дати користь». Був дуже порядною, шляхетно-наївною людиною, ніколи не втрачав здатності сміятися, незважаючи на життєві перипетії. Надіявся, що сміх викличе сором у людей, які втратили совість. Тому і писав: «мою роботу рецензував народ». Його твори читали мільйони людей, чули живий голос сотні тисяч. Адже лише при згадці імені гумориста, який у суєті неспокійного життя творив шедеври на злобу дня, глибоко проникаючи у світ людини, обличчя стає світлішим, добрішим, очі сяють привітом, і через простори часу квітнуть усмішками. Це і є безсмертя Генія! Це вже класика, а класика не старіє — віки перебуде сонячна планета гумору та сатири Великого Сміхотворця.
З синівською любов’ю Остап Вишня висловив справжній поклик серця: «Я маю честь велику, чудесну, незрівнянну і неповторну чесно належати до свого народу. Хай буде благословенне твоє ім’я, мій народе!».
Зараз новий ритм життя, відбуваються зміни у світобаченні людини. Хочеться вірити, що чистим патріотичним почуттям проросте в наших думах світосяйна творчість Остапа Вишні. За життя письменника побачили світ понад 100 збірок його творів, що складають 4-томне зібрання творів, які становлять неоціненний внесок у скарбницю національної літератури. З «вишневого кореня» виросла ціла плеяда талановитих сатириків-гумористів.