З історії технікуму землевпорядкування в Яруні

Наш технікум землевпорядкування (ТЗ ЖНАЕУ) — один із найстаріших аграрних закладів в Україні. У серпні йому виповнилося 107 років. Був заснований у Житомирі в 1912 році як землемірне училище, а в 1922 році отримав статус технікуму. З 1944 року навчальний заклад мав офіційну назву Житомирський технікум землевпорядкування. У 2005-му став відокремленим структурним підрозділом Житомирського національного агроекологічного університету з новою назвою — технікум землевпорядкування національного агроуніверситету. Цей вищий навчальний заклад І рівня акредитації розташований у селищі Яруні Новоград-Волинського району, готує фахівців зі спеціальностей: геодезія та землеустрій, облік і оподаткування, підприємництво, торгівля та біржова діяльність.
Тож погортаємо сторінки історії цього відомого навчального закладу. У 2012 році планували видати до сторіччя книгу про його історію. Зібрали матеріали, але не знайшли на видання коштів...
У травні-червні 1912 року на вулицях Житомира губернського центру з’явилося оголошення про прийом учнів до щойно створеного Житомирського землемірного училища. До нього приймали юнаків не молодше 15-ти і не старше 25-ти років. При цьому підкреслювалося, що вступ учнів землемірних училищ на військову службу може мати відстрочку по досягненню ними 24-річного віку. Тож прийом в училище здійснювався таким чином, що в навчальний заклад приймалися юнаки, які зобов’язані відбувати військову повинність, віком не старше 20 років, аби вони встигли закінчити чотирирічний курс навчання до 24 років.
Охочі навчатися не пізніше 15 серпня повинні були подати на ім’я директора «прошеніє», до якого додати: медичне свідоцтво, свідоцтво про освіту, документ про відбуття військової повинності, свідоцтво про політичну благонадійність від губернатора, фотокарточки.
Екзамени проводилися з предметів: «Закон Божий», російська мова, арифметика, геометрія, фізика, історія, географія і природня історія. Підкреслювалося, що до училища приймаються особи тільки з добрим зором і фізично здорові.
Для учнів 1 класу було встановлено 15 стипендій, кожна — 180 карбованців на рік. Стипендії призначалися найбіднішим учням, кращим з успішності та поведінки.
За навчання треба було сплачувати щороку 20 карбованців. На той час при училищі гуртожитку не було, тож учні розселялися по квартирах.
Після чотирьох років навчання випускникам училища присвоювалося звання землемірів, таксаторів, які при вступі на державну службу користувалися правами осіб, які закінчили середні загальноосвітні навчальні заклади.
Серед архівних документів зберігся протокол №1 засідання педагогічної ради училища від 7.09.1912 р. під головуванням директора А.А.Ржаніцина. У педраді, яка розглянула підсумки вступних іспитів, узяли також участь священнослужитель В.Михалевич, викладачі Житомирської першої гімназії А.Т.Бєлоусов, П.І.Касьяненко, викладач духовної семінарії Е.А.Ненадкевич, викладачі Маріїнської гімназії П.В.Осонський, А.П.Лапа, а також губернський землемір Н.Н.Бєлонін, городовий лікар П.А.Ігумнов.
Було подано 179 заяв, до екзаменів допущено 146 чоловік, витримали вступні іспити — 52. Двом вступникам було відмовлено через «недостатній» стан здоров’я та відсутність документа про політичну благонадійність. На педраді було повідомлено, що училище наймає кілька приміщень для занять. Щоправда, класи дещо переповнені, адже в них навчалося 50 учнів. Тому порушувалися питання покращання освітлення класів, влаштування вентиляції, електроосвітлення. Незважаючи на тимчасові незручності, затвердили список перших 50-ти першокласників.
На початку занять учні знайомилися з правилами землемірного училища: обов’язкове відвідування церковного богослужіння в недільні, царські та святкові дні, сумлінно відвідувати всі заняття згідно з розкладом, дотримуватися тиші і порядку, перебуваючи в училищі. Щодня призначався черговий учень, який слідкував за дотриманням встановленого порядку. Особливу увагу приділяли етикету спілкування учнів із викладачами та державними чиновниками.
Учні зобов’язані були носити спеціальну форму як в училищі, так і за його межами. Заборонялося відвідувати недозволені розважальні заклади Житомира, вживати спиртне та палити… Порушення правил поведінки могло закінчитися доганою, відміною стипендії, навіть відрахуванням з училища.
Уже перші місяці навчання виявили, що більшість учнів ледь-ледь зводила кінці з кінцями, навіть не завжди могли дозволити собі пообідати. Педрада звернула на це увагу, тож було вирішено відрахувати зі спеціальних коштів училища необхідну суму на безплатну видачу учням «по кварті гарячого чаю з булкою або хлібом». Вирішили також створити спеціальне товариство для надання допомоги учням, які особливо її потребували.
У грудні 1912 року учні ознайомилися зі Статутом товариства допомоги для найбільш нужденних. Статут складався з 5 розділів і чітко роз’яснював права та обов’язки членів товариства. Бюджет складався з членських внесків (хто вносив не менше 50 крб, вважався довільним членом товариства). Для збільшення обсягу коштів влаштовували публічні читання, концерти, вистави, мали свій рахунок у банку. Керувало діяльністю правління обране загальними зборами, про проведення яких обов’язково слід було повідомити начальника місцевої поліції.
Учні теж проявляли ініціативу, зокрема створили хор. На урок співу було відведено по 2 години щотижня.
Окремі батьки учнів жили настільки бідно, що не могли вчасно заплатити за навчання — для таких педрада продовжувала термін сплати.
Уже перший рік навчання показав, що перед училищем стоїть чимало складних проблем, про що директор Ржаніцин доповів письмово. Зокрема, що для навчання немає відповідного приміщення, довелося наймати для занять приміщення в будинку Журавльової, а для проживання директора — квартиру в будинку Цивінського на Миколаївській вулиці. Далі директор училища звітує про кадрові питання, а саме: про відсутність кандидатури на посаду діловода, про призначення інженера Котлова викладачем грунтознавства і таксикації.
О.Михалевича — «Закону Божого». Історії — М.Л.Лятошинського, можливо, батька відомого в майбутньому композитора.
Для покращення матеріального забезпечення учнів 17.10.1912 р. Житомирським повітовим земством був розроблений проект положення про земські стипендії в Житомирському землевпорядному училищі. Згідно з ним було встановлено 5 земських стипендій по 20 крб кожна. Їх призначали здебільшого дітям селянського походження, за умови їх відмінної поведінки й успішного навчання.
У звіті за 1912-1913 навчальний рік директор училища зазначав, що головну увагу приділяють підвищенню рівня успішності, проводили письмове опитування учнів. Поповнювалася і матеріальна база училища — у м. Ієні (Німеччина) був закуплений епідіаскоп, поповнилась новими книгами і бібліотека. Викладання фізики і грунтознавства супроводжувалося практичними заняттями. Натомість із викладанням хімії, особливо практичних занять, було непросто через відсутність приміщень для лабораторії. З учнів, схильних до музики, створили оркестр. Під керівництвом Л.Н. Котлова учні побували на екскурсіях у приміському лісі, зібрали гербарії.
Цікаво проходили практичні заняття — кожен учень повинен був самостійно зняти не менше 1/2 десятини забудованих місць. Для цього зйомочний квадрат розбивався на частини за кількістю учнів у партії. Знімалися всі подробиці, що могли бути зображені в цьому масштабі. Захоплююче проводилася мензульна зйомка з використанням різних приладів (нівелір, енкер, бусоль тощо).
Активізувало свою роботу і товариство з надання допомоги учням із бідних родин — наприкінці навчального року в його касі нараховувалось майже 300 крб. Найбільші пожертвування внесли архієпископ Антоній, єпископи Никон, Гавриїл, Волинський губернатор М.А. Мельников, губернський виходець із дворян П.А.Демидов, віце-губернатор С.В. Шереметьєв та інші.
У першому навчальному році в училищі урочисто відзначено дві події: день офіційного відкриття училища (21.10.1912 р.) і 300-річчя царювання дому Романових.
Наступного року до училища подало документи 252 абітурієнти (було прийнято лише 52), що свідчить про зростання престижу нового навчального закладу.
Учні сумлінно ставилися до таких предметів, як каліграфія, «Закон Божий», історія, де середній бал успішності становив від 4,18 до 4,39 балів. Щоб краще уявити собі картину успішності, можна скористатися таблицею, поданою у звіті: «Отличных — 4, очень хороших — 28, хороших — 46, удовлетворительных — 22, неудовлетворительных — 0».
У 1913 році Київська контрольна палата дозволила директору училища винаймати будинок барона де-Шодуара на вул. Великій Бердичівській. При цьому застерігала, що оплата за будинок є досить високою, і тому слід дбати про будівництво власних навчальних корпусів.
Роки нового революційного піднесення, Жовтнева революція не оминули Волинь. Революційні заворушення, робітничі страйки відбулися як у губернському центрі, так і повітових містах.
Активізувалися революційні настрої і в колі учнівської молоді Житомира. На зборах учнів II, III і IV курсів землемірного училища 13.05.1917 р. обрали раду депутатів-учнів у складі 9 чоловік, якій надано широкі повноваження. Учні вирішили брати участь у роботі педради, самоуправлінні училищем, рада створила понад 5 комісій для контролю за навчанням і побутом учнів.
Директором технікуму був призначений М.М.Бєлонін. З колишніх викладачів продовжував працювати лише Михалевич. Усі працівники поділялись на розряди — від III до XIV —
у залежності від кваліфікації, і мали педнавантаження від 2 до 17 годин. У штатному розписі з’явилися нові посади: політрук, завідуючий культурно-технічним кабінетом, друкарка…
Викладачем сільськогосподарської таксації, згідно з розпорядженням №236 від 30.12.1922 р., було призначено А.Я.Вороніна, керівником із землеустрою — К.С.Тишкевича, керівником із геодезії — М.М.Матвєєва, викладачем метеорології С.А.Бржовського, викладачем із інженерної справи — Й.М.Ващенка.
Серед 24 викладачів — 16 мали вищу освіту і 8 — середню, двоє були членами КП(Б)У, решта — безпартійні. У розкладі занять з’явилися нові предмети — політграмота, політекономія, економічна географія, вища математика, німецька мова, історія культури, історичний матеріалізм, пролетарська революція і одночасно знято з викладання ряд дисциплін, які викладалися до революції 1917 року. У технікумі працювали гуртки: політичний, музичний, літературний, хоровий.
Контингент учнів складав 151 чоловік. Серед них за соціальним станом: із служителів культу — 1, дворян — 0, робітників — 28, землеробів — 45, службовців — 24, землемірів — 7, інших — 42.
Слухачі технікуму — уродженці Волинської, Київської та Подільської губернії. Серед них — 4 вихованці дитбудинків, яких учили на повному державному утриманні. 18 учнів отримували стипендії, батьки кожного другого учня вносили плату за навчання повністю, решта — частково.
У 1924 році змінилося керівництво технікуму. Директором був затверджений М.А.Михалевич, політуповноваженим — К.О.Копик.
Відбулися певні зміни і в навчально-виховному процесі. Характерно, що 75 дисциплін викладалося українською мовою. Учні вчилися з 10 до 16-ї. Значно зріс авторитет студентського самоуправління. Учні об’єднувалися в професійні секції та секцію КНС під головуванням секретаріатів. Секції обирали виконавче профбюро, яке було головним органом самоврядування. Працювали 2 профсекції: Робітземліс та Радробітників і секція КНС. Крім того, існували політосвітні та культурно-освітні гуртки, землеустрійний, математичний, гурток із вивчення соціальних процесів села та міста, хоровий, співочий, музичний, драматичний та спортивний.
У технікумі видавався часопис, на сторінках якого друкувалися статті з проблем землеустрою, суспільного життя. Часопис мав такі відділи: політичний, внутрішнього життя, гумористичний, хроніки, науки. У виданні журналу брало участь 25 осіб.
Найважливіші питання життя технікуму розглядалися на загальних зборах.
Учні складали заліки, виконували практичні роботи, готувалися до семінарських занять. Чимало годин було відведено на практичну роботу в навчальному господарстві. Кращим учням було доручено виконати плани садиб м. Житомира для Містгоспу.
Значно розширилася матеріальна база технікуму. Під головний корпус було відведено приміщення площею 1325 кв. м, аудиторії займали 125 кв. м, наукові кабінети — 110, стільки ж — службові. Двір технікуму займав площу майже 500 кв. саж.
У культгоспі технікуму на берегах р. Гуйви Андрушівського району (в селах Тулині і Лещин) було 5 будинків, 17 десятин саду, 3 десятини городу, стільки ж — сінокосу, 4 десятини парку… — всього 34 десятини (1800 кв. саж.). Мали 5 коней та прокатну станцію.
У 1924 р. був складений кошторис на ремонт технікуму на суму 4783 крб (обладнання кабінету креслення, читального залу, хімічної лабораторії).
У звіті за 1923-24 навчальний рік дирекція пропонувала збільшити кількість годин на I-III курсах для вивчення історії та теорії соціалізму, історичного матеріалізму, політичної економії, ввести курс сільськогосподарської кооперації, внести зміни у викладання рослинознавства та грунтознавства, а курс меліорації «поширити» культурою боліт і лугів. З огляду на соціальний склад студентів, необхідно було асигнувати для технікуму щонайменше 40 стипендій.
Студенти брали активну участь у зміцненні зв’язків із робітниками і селянами: влаштовують відзначення свят, маніфестацій та різних кампаній (посівна, допомога безпритульним дітям тощо). Технікумівці взяли культурне шефство над селами Ліщин та Тулин, де, як і в самому Житомирі, читаються лекції про переваги нового життя.
Робота закладів освіти, зокрема Житомирського землеустрійного технікуму, була в центрі уваги Волинського окружного виконавчого комітету. На засіданні президії виконкому від 2-3 грудня 1925 року було розглянуте питання «Про стан та працю Житомирського землеустрійного технікуму». Голова президії окружвиконкому Сумцов та члени виконкому заслухали доповідь керуючого технікумом Михалевича. Відзначалися позитивним випуск технікумом наукових записок, а також — початок науково-дослідницької праці викладачів щодо вивчення крайового землеустрою.
Окружвиконком підтримав клопотання про збільшення кількості стипендії (не менше 50), необхідність планомірного і організованого розподілу студентів технікуму на практику і стажування в округах колишніх Волинської та Подільської губерній.