ПОМИНАННЯ 37/2011

14 сентября — год, как перестало биться доброе, нежное сердце моей кумы Елены Николаевны ОХРЕМЧУК

Дорогая кума!

На могилу к тебе я приду,

Цветы положу, слезами их полью.

Не утихает в душе боль,

Всё глубже в сердце рана.

С тоской в глазах смотрю я в небеса,

Пускай Господь и Божья Мать тебя обнимет.

Царство тебе Небесное и вечный покой.

Ты живёшь в наших сердцах и нашей памяти.

В глубокой скорби кума Галина

19 вересня минає півроку без нашого дорогого Василя Петровича КОПАЧА

Уже 6 місяців ми без тебе, серце плаче і тремтить душа, скільки б не шукали очі в рідній хаті, — найдорожчої людини вже нема. Як сумно без тебе, рідненький, печаль не проходить і серце болить. Навіщо покинув ти нас, дорогенький, як важко без тебе нам жить. Спи спокійно, наш рідненький і незабутній. Нехай Господь оберігає твою світлу і добру душу. Усі, хто знав Василя Петровича, пом’яніть добрим словом.

У глибокій печалі дружина, діти і вся велика рідня

18 вересня — рік світлої пам’яті Клавдії Григорівни ПЕДЧЕНКО

Нема у світі таких слів,

Щоб передати наше горе.

Наш плач сердець,

Наш крик душі

Ти не почуєш вже ніколи.

В серцях ти з нами назавжди.

Тебе ніколи не забудем.

Сумуємо. Царство Небесне та вічний спокій твоїй душі.

Чоловік, сестра, дочка, внуки

17 вересня — 12 років з дня смерті Івана Степановича ЗАХАРЧУКА, а 6 вересня — 5 років, як не стало Ігоря Івановича ЗАХАРЧУКА

Безмежне горе крає душу, що ви відлетіли так рано, не стоптавши всіх земних доріг життя, не дожили, недолюбили. І плаче серце, і думи всі болючі.

Дружина, мати, рідні

У скорботі голови схиляємо,

Сумуємо, любимо, пам’ятаємо…

11 вересня минуло 9 днів, як перестало битися любляче і щире серце дорогого Анатолія Павловича КАРБУНА із села Федорівки

Глибоко вразила наші серця і душі твоя раптова смерть. Велика і непоправна наша втрата. Не можемо повірити у те, що тебе вже ніколи не буде поруч із нами. Спорожніла без тебе наша домівка. Уже 9 днів — ми без тебе.

Серце плаче і болить душа.

Скільки б не шукали очі в рідній хаті,

Найдорожчої людини — вже нема.

Як сумно без тебе, рідненький,

Печаль не проходить, і серце болить.

Навіщо покинув ти нас, дорогенький,

Як важко без тебе нам жить.

Царство Небесне тобі, вічна пам’ять. Усі, хто знав нашого Анатолія Павловича, пом’яніть його добрим словом.

У безмежній скорботі дружина, діти, онуки та всі рідні

40 днів минуло з дня трагічної загибелі нашої дорогої подруги Валентини Улянівни ВОЛХОВОЇ

Не хоче серце з цим змиритись,

Що поряд з нами тебе нема…

Тобі б ще жити, жити, жити.

Лишився біль… Печаль одна…

Вічно сумуючі подруги Тоня, Ніна