ГЛУХИЙ КУТ

«…27 лютого, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись у квартирі №84, з метою позбавлення життя громадянина Андрія Т. (прізвищ не називаємо, авт.), Людмила К. умисно завдала йому один удар в грудну клітину, причинивши йому тим самим несумісні з життям тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення передньої поверхні грудної клітини, ліворуч з пораненням серця, в результаті чого Андрій Т. помер на місці…»
(Із матеріалів карної справи)
Цей любовний трикутник склався спонтанно. Надихнула його 45-річна прибиральниця одного з міських підприємств Людмила, мати двох дітей, розлучена жінка приємної зовнішності. Саме з нею познайомився 35-річний Андрій, коли, покинувши сім’ю, перебував у своєї матері.
Андрій був чоловіком спокійним і неконфліктним. Проте, коли прикладався до чарки, робився некерованим. Міг без причини спалахнути, нагрубити матері і коханці.
Людмила ж «по вуха» закохалася в нового полюбовника. Не раз говорила, що кохає Андрія, що робитиме все, аби він жив із нею. При відвертих розмовах Андрій також зізнався Людмилі в коханні, разом із тим натякнувши, що йому небайдужа друга коханка — Антоніна, тому що вона молодша і симпатичніша.
30-річна Антоніна, заміжня жінка і мати двох малолітніх дітей, у житті Андрія з’явилася не так давно. Вона не тільки закохала в себе молодого чоловіка, а й отруїла життя Людмилі, котра ось уже чотири роки намагалася «прибрати до рук» нерішучого коханця.
Якось згодом Андрій признався матері, що розлюбив Людмилу.
— Чого ж тоді голову їй морочиш? — поцікавилася мати.
Андрій на це хмикнув і відказав:
— Вона для мене просто як спонсор…
Справді, Людмила часто приносила Андрію продукти. Іноді брала харчі в нього, готувала вдома їжу і приносила йому. Але разом із ним не проживала.
А ось Людмилина суперниця, Антоніна, спробувала у свого нового коханця і пожити. Однак, за словами матері місцевого Дон Жуана, сину на відміну од вірної старшої подруги, нова коханка більше припала до серця.
Андрій до Антоніни ставився добре. Десь у грудні минулого року вона навіть на кілька місяців переїхала до нього жити. Спочатку сподобалася. І на вигляд акуратна, і їжу готувала. Та коли згодом Антоніна стала зникати на два-три дні, а потім — на тиждень і приходила п’яною, Андрій зрозумів, що вона — жінка ненадійна.
Через деякий час Антоніна пішла від Андрія. Але навіть після цього вони підтримували стосунки. Людмила дуже ревнувала Андрія до Антоніни. Інколи дзвонила і говорила, що то вона винна в усьому.
Як потім з’ясувалося, Антоніна в «нікуди» не зникала, а бігала додому «ублажати» чоловіка, котрого перед уходом залишала з малолітньою дитиною. До речі, потім він цю зраду вибачив. Однак «прощена» і після повернення додому продовжувала зустрічатися з Андрієм.
Сам же Андрій зовсім заплутався.
— Що мені, мамо, робити? — запитував він. — І Антоніну кохаю, і сім’я в мене, і дитину шкода… Зовсім зайшов у тупик.
— Не знаю, сину, — гірко зітхаючи, відказувала жінка. — Відчуваю, що добром це не закінчиться.
— То що робити?
— Вибери одну і все.
Але син матері не послухав і продовжував зустрічатися то з однією, то з другою.
У Антоніни — своя сім’я, діти, Людмила постійно споювала Андрія, а його колишня дружина Світлана, ніби також його не відпускала. Він періодично ночував у Світлани. Вона йому дзвонила. Андрій геть заплутався, через що почав спиватися.
Кожна із пасій молодого чоловіка по-своєму кохала і ненавиділа. Одна через те, що кинув сім’ю, друга — через свою перевагу над іншими. Але найбільше кохала і ненавиділа Андрія Людмила, котрій дві інші суперниці були завадами на шляху до своєї заповітної мрії — отримати коханого тільки для себе і назавжди. Людмила дико ревнувала. Не до дружини, а до молодої суперниці.
В обід Людмила зайшла до своєї подруги Наталії. Там вони випили трохи горілки. Люда поскаржилася:
— Гад той Андрій. Зв’язався з тією безсоромною і одруженою Тонькою. До того ж, ще й п’яницею.
Подруга порадила:
— А ти з ним зустрінься і поговори начистоту.
— А давай сьогодні, — стріпнулась жінка. — Вихідний день…
Вона набрала номер телефону Андрія.
— Треба терміново зустрітися, — сказала в слухавку.
— Навіщо? — поцікавився молодий чоловік.
— Для серйозної розмови.
— У мене Антоніна. Вона п’яна. Я не знаю, що з нею робити. Але ти все одно заходь.
Зрадівши можливості «утерти ніс» суперниці, Людмила пообіцяла допомогти і, попрощавшись із подругою, спрямувала свої стопи до Андрія. Суперниця справді спала.
— Смикнув мене дідько зв’язатися з нею! — роздратовано мовив Андрій, крокуючи взад-вперед. — Що мені тепер робити?
— Ось тобі гроші і сходи за пляшкою, — простягла гроші Людмила.
Поки Андрій ходив до магазину, прокинулася Антоніна. Довелося за стіл сідати втрьох, що неабияк розлютило жінок. Вони почали пред’являти претензії коханому.
— Та ви всі мені набридли! — зло кинув Андрій. — Не подобається — можеш валити додому! А хочеш — лишайся. Ось диванчик і — в люлю.
— А ти?
— А я з Антоніною ляжу в ліжко.
Після цього, залишивши Людмилу саму, вони і справді пішли до відпочивальні.
Ображена жінка, з думками, що він більше кохає Антоніну, ніж її, нервово закурила цигарку. Гнів і образа зростали щохвилинно.
Настала ніч.
Ніж, що впав зі столу під час трапези, лежав на підлозі. Почувши хропіння, що долинало з кімнати, вона зрозуміла, що їй потрібно робити.
Схопивши ніж, Людмила ступила до відпочивальні. Обидва її кривдники міцно спали. Не роздумуючи, вона всадила ніж у груди Андрія. І потрапила прямо в серце. Подруга, котра лежала поруч, навіть не ворухнулася.
Не дивлячись на переповнюючу серце ненависть до суперниці і раптом виникле бажання встромити ніж і в неї, — все ж чіпати Антоніну не стала. Збагнула, що молода жінка в ситуації, що склалася, — не винна, оскільки її гуляка-коханець не гидував співмешкати відразу з трьома жінками.
Побачивши пляму крові, що ширшала на сорочці, Людмила вжахнулася. Заторсала Антоніну.
— Підводься!
Молода жінка розплющила очі, не розуміючи, що діється.
— В чому справа? — прошепотіла.
Людмила вичавила:
— Я, здається, його вбила.
Антоніна в’яло оглянула Андрія.
— Рана ніби неглибока. — Потім обмацала холодні руки, верескнула. — Так він же мертвий!
— А я про що?
— І що тепер?
— Не знаю.
— Без міліції не обійдеться.
— Ох, — важко перевела подих Людмила, а відтак із жалем мовила: — Краще б на мене кайданки наділи, тільки, щоб він був живий…

Нещодавно відбувся суд. Людмила отримала 9 років позбавлення волі. Вдома у неї залишилося двоє дітей.
На слідстві і в суді Людмила вину свою визнала і розкаялася. У Антоніни також є неповнолітні діти, але вона ніякої відповідальності не понесла, і чоловік її вибачив. Чия вина в цьому дикому злочині? Поведінка потерпілого, котрий зайшов у тупик із жінками і розплатився за це життям, викликає лише сум…