«ПРИВІТ, БРАТОК! О, ТАК ЦЕ… БАБА!?»

ОЛЕНА КАЛІНСЬКА — ВОДІЙ ЗІ СТАЖЕМ. І ЖИТТЯ ЛЮДИНІ ВРЯТУВАЛА, І АВТОРИТЕТ У ВОДІЇВ-ЧОЛОВІКІВ ЗАСЛУЖИЛА
Життя нерідко порівнюють із автомобільними перегонами: ти їдеш за одними, за тобою — інші, й ніколи немає впевненості, що із зустрічної полоси ніхто не вилетить на твою.... Так чи інакше, дорога — це символ руху. Автошляхи ведуть нас вперед, з’єднують із людьми, об’єднують міста й країни… З року в рік кількість водіїв збільшується — автівки допомагають зробити життя швидким та зручним. І в Україні теж постійно зростає коло людей, котрі відзначатимуть 29 жовтня День автомобіліста та дорожника. «Звягель-Інформ» вітає усіх, хто причетний до цього свята.
А наш наступний матеріал — про жінку-водія. У минулому, до речі, ще й — таксистку. Що полюбляють говорити про жінок за кермом чоловіки — добре відомо: і анекдоти складають, і покритикувати дай — хлібом не годуй. Важко сильній статі сприйняти той факт, що патріархат на дорогах скінчився. Тому хотілося би одразу попередити іронічні посмішки, адже водійський стаж Олени Калінської — вже сорок років: і навиків вистачає, й історій різних. А ставлення до неї чоловіків-водіїв зайвий раз підтверджує, що міф про жінок, яким слід на кухні сидіти, а не машину водити — все ж таки міф, придуманий самими чоловіками.
Жвава і спортивна жінка, молодша за свої роки, із короткою стрижкою «під хлопчика» — портрет, намальований за журналістською звичкою у моїй уяві перед інтерв’ю, багато у чому співпав, коли ми зустрілися. Зізнаюся, вогників у її очах я передбачити не зуміла, але невдовзі після початку нашої розмови їх помітила — вони чемно чекали слушної нагоди, щоб заіскрити. І це сталося — щойно ми заговорили про машини, водійське життя. Хоч вона і сумнівалася: мовляв, про що тут говорити?
— Пані Олено, погодьтеся, що якщо жінка за кермом — вже сьогодні нікого не дивує, то жінка-таксист — професія не буденна. Таксуєте зараз?
— За кермом я провела більшу частину свого життя, з 70-го року. А от таксистом вже чотири роки не працюю — досить складна робота для жінки, довелося поринути в буденні справи, пов’язані із господарством на дачі, залишити цю професію. Починала працювати на таксі у Києві, в Печерському районі, тож школу потрібну отримала ще тоді. Мене досі постійно впізнають на вулицях нашого міста, вітаються, усміхаються — звісно, я усіх не можу пам’ятати, але це дуже приємно. Буквально декілька днів тому дзвонив хтось із клієнтів, питав, чи працюю.
— А коли вперше сіли за кермо, пам’ятаєте?
— Починала з мотоцикла з коляскою, на перших порах навіть… свекруху перевернула із дітьми! На щастя, усе добре минулося. А далі моє життя нерозривно було пов’язане із водінням — маю усі категорії, навіть вантажні машини із причепом можу водити. Їздила за кордон, переганяла авто з Польщі, Німеччини. Усіх своїх подруг навчила керувати, зараз ганяють — вдячні та задоволені.
— А коли прийшли працювати у таксі, як до вас поставилися колеги?
— Спочатку казали: «Привіт, Лєна!». А згодом ставлення змінилося на більш поважне, зверталися на «ви», перестали при мені вживати нецензурні слова. Ставилися як до колеги, на рівних.
— А як же анекдоти, котрі складають про жінок за кермом?
— Не усі чоловіки іронізують з цього приводу. Як загалом людина сприймає ближніх, так і до цієї ситуації ставиться. Звісно, багато хто вважає, що це виключно чоловіче право водити машину, але ж не усі чоловіки водять класно. Так само можуть бути неуважними, володіти поганою реакцією за кермом, зрештою, не знати усіх правил. Від цього не застрахований ніхто, як і від уміння стати вправним майстром водіння.
— А ваші пасажири як реагували на таксиста-жінку?
— Бувало таке, що сідають у машину, кажуть: «Привіт, браток!». Відповідаю: «Привіт». Але чую здивоване: «О, так ти… баба!?» Якось п’янички підійшли — саме до моєї машини, хоч черга не моя була. Кажуть мені: «Ти хто така? Йди звідси…». Після декількох хвилин словесної маячні одного із них, довелося застосувати балончик — я завжди його з собою возила. «Клієнт» впав, а другий побіг до іншої машини. Каже: «Подивись, якщо встане, — ще раз «пшикни», щоб не нервував знов…» (сміється — авт.).
— Не кожен так сприймав би подібні випадки, адже таксист — одна з найнебезпечніших професій. А для жінки — тим паче. Ніколи не знаєш, які пасажири сядуть у машину і чим закінчиться виклик. Часто відчували небезпеку на роботі?
— Різне траплялося, звісно. Окрім балончика, «залізячку» возила із собою у дверцятах — на всяк випадок. Якось серед білого дня, на автовокзалі, біля колишнього кафе «Експрес» счинилася бійка. Багато таксі стояло, а два хлопці (один — нападник напідпитку, із ножем, а другий — втікач) бігали від однієї машини до іншої. Той, що втікав від ножа, намагався відкрити бодай якісь дверцята і сховатися, але від переляку усі позачинялися. Я була із напарником, спочатку теж злякалися. Але за якусь мить подумала: а якщо б моєму синові загрожувала така небезпека, і ніхто не допоміг? Тому пустила того хлопця у машину. Розлючений нападник став бити ножем у капот, із очима, повними крові і жагою розправи. Аби не дати пошкодити службову машину, довелося вискочити, щоб якось його спинити. Поруч їхала машина із будкою, в якій хліб везли, я закричала: «Міліція! Тримай злодія!», а за секунду він утікав, аж п’ятки блищали.
Нападника згодом таки спіймали. А пасажир був мені дуже вдячний — того ж дня прислав смс-ку: «Дякую за врятоване життя! Ви мені, як мама тепер, а, може, й краще. Бо не знаю, чи моя мама пішла би на такий ризик через чужу дитину…». І 10 гривень на мобільний рахунок надіслав, бо тоді від шоку про гроші мова не йшла. А про той випадок писалося у житомирській газеті «Ехо»…
— Ви — обережний водій чи «лихач»? Із охоронцями порядку на дорогах як складалося?
— Люблю швидкість, але за кермом намагаюся, як і належить водієві, бути обережною. Не є вискочкою, як дехто, не доводжу на дорозі лідерство будь-що. Бувало, працівники ДАІ спиняли, а коли бачили, що за кермом жінка, то казали: «Їжджайте…». Злісним порушником я ніколи не була.
— А яка марка вашої машини?
— Ж-6 (сміється — авт.)
— Напрошується жарт у відповідь: це щось на зразок BMW X-5?
— Ага, я так постійно жартую. А насправді це — жигулі-«шістка».
— Маючи такий водійський стаж, ніколи не хотілося за кермо крутої машини?
— Я на різних машинах свого часу їздила, як приганяла з-за кордону. Але для мене важливо, щоб машина була справною, доглянутою і — «на колесах». Головне її призначення — щоб служила власнику, а найкраще — була помічницею, годувальницею. Я свою машину дуже люблю. Хоч вона простенька, але рідна.
— А що побажаєте водіям з нагоди Дня автомобіліста?
— Завжди зеленого світла! Багато ризику в цій професії, тож нехай Бог береже від небезпеки усіх учасників дорожнього руху.
— А редакція «Звягель-Інформу» бажає автолюбителям «ані цвяха, ані жезла!».