СВЯТВЕЧIР: ТРАДИЦIЇ ТА ОБРЯДИ

Святий Вечір (Святвечір, Багатий Вечір, Багата Кутя, Вілія) — одне з найурочистіших християнських і православних свят. Його відзначають напередодні Різдва, 6 січня. Зі Святвечором пов’язаний обряд приготування першої куті. Її називали багатою, оскільки, крім неї, готували одинадцять пісних страв, серед яких обов’язково мали бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею та капустою, картопля та узвар. Страви мають бути пісними, оскільки Святвечір припадає на останній день пилипівського посту.
Кутю традиційно виготовляли із пшеничних або ячмінних зерен (на півдні України — з рису). Перед тим їх вимочували у воді, товкли в ступі, сушили і знову товкли, щоб остаточно звільнити від луски.
Кутя вважалася основною обрядовою їжею, а тому з нею пов’язано чимало обрядодій. Після її приготування, вийнявши горщик, дивилися: якщо зерна піднялися через вінчик, — на добробут, а запали, то на лихе передвістя. До звареного збіжжя додавали меду, але пам’ятали відоме прислів’я: «Не передай куті меду». В різних регіонах — різні традиції. Кутю заправляли товченим маком, волоськими горіхами, родзинками та іншими смаковитими приправами. Натомість усе це розмішували узваром. На особливу увагу заслуговує обряд — «Нести кутю на покутю». Адже вона неодмінно має стояти в новому горщикові упродовж усіх празників.
Здебільшого відносив кутю на покуть хтось із чоловічої статі. Але на Черкащині перевага надавалася жінкам. Господиня, несучи горщик, казала: «Кутю — на покутю, узвар — на базар, а пироги — на торги: кво-кво…»; діти ж услід піддакували: «Цяп-цяп…». Прилаштувавши горщик, підходила до малят і, поскубуючи їх за чубчики, приказувала: «Чуб-чуб…» — це для того, щоб курчата були чубатими.
У деяких областях це мав учинити наймолодший хлопчик у родині. Напередодні батько виплітав йому нові вовняні рукавички. Зодягши їх, підліток брав горщика і, несучи його, декламував: «Несу кутю на покутю, на зелене сіно, щоб бджоли (або курчата) сіли».
На покуті робили кубло з сіна. Власне, в нього і ставили горщик, прикривши хлібом із дрібком солі. По закінченні свят частину сіна віддавали тваринам, а решту тримали для кубел, де мали нестися кури чи висиджуватися курчата. На Слобожанщині з цієї трави готували купелю для немовлят.
КУТЯ ЗВИЧАЙНА
Інгредієнти: 2 скл. пшениці, 1 скл. маку, 1 скл. горіхів, 50 г родзинок, 100 г меду, 50 г чорного шоколаду.
Пшеницю помити, замочити на кілька годин. Потім варити на середньому вогні до готовності. Мак промити, запарити (залити на 20-30 хв. окропом) і перетерти в молоко у макітрі. Якщо макітри немає, то використовують м’ясорубку або кавомолку — перемелюють мак 2-3 рази. Горіхи подробити і присмажити до золотавого кольору. Усе перемішати, додати вимиті і підсушені родзинки, мед, цукор і, за бажанням, тертий шоколад (традиційна кутя готується без додавання шоколаду).
ГОТУЄМО УЗВАР
Узвар — це приємний прохолоджуючий напій із сухих фруктів і ягід. Назва походить від дієслова «заварити», оскільки фрукти тільки доводяться до кипіння.
Інгредієнти: 50 г груш, 50 г яблук, 30 г родзинок, 100 г меду, 1 л води.
Сухофрукти ретельно промити і покласти в киплячу воду, варити 15 хвилин, заправити медом, довести до кипіння і дати настоятися в холодному місці.
СВЯТКУВАННЯ РІЗДВА НА УКРАЇНІ
З початком Різдва вже можна було вживати скоромне. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м’ясних страв, адже різдвяний стіл мав обов’язково відрізнятися достатком від вечері на Святвечір. За правило було приходити один до одного в гості, щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів, особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», зачиняли двері. Коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати.
Відтак по полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього Святвечора). На Поділлі робили це лише другого дня свята.
Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, «міхоношу», «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом’яні роги, хвіст і дзвіночок на шию. Обов’язковим атрибутом мала бути рухома зірка, яку постійно носив ватаг («Береза»).
Заходячи на подвір’я, колядники просили дозволу і, коли господар зголошувався, починали виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров’я, а в господарстві — щоб були статки і щедрий приплід. Натомість, якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, аби в них росли великі коноплі, ненароком обливали «міхоношу» водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами.
У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, були й дівочі ватаги. Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно обдарувати. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на «великі вечорниці», які справляли 8 січня. Це були суто молодіжні розваги.
ПЕРЕЛІК КРАЇН, ДЕ РІЗДВО Є ОФІЦІЙНИМ ВИХІДНИМ ДНЕМ
Один вихідний день: 7 січня — Україна, Росія, Казахстан, Молдова;
25 грудня — Португалія, США.
Два вихідні дні: 25 грудня, 26 грудня — Німеччина, Литва, Польща, Іспанія, Фінляндія, Великобританія, Греція, Угорщина, Італія, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Швеція;
25 грудня, 7 січня — Білорусь.
Три вихідні дні: 24 грудня, 25 грудня, 26 грудня — Латвія, Чехія, Словаччина, Данія, Норвегія, Естонія.