7 грудня — День Катерини

Цього дня християнський світ відзначає день пам’яті великомучениці Катерини («чиста душею» — так перекладається її ім’я з грецької). Розумна й освічена, ця жінка була страчена за віру близько 373 року. Через декілька років єгипетські християни знайшли останки мучениці й поховали їх у монастирі на Синайській горі.
В Україні ставлення до Катерини, як і до інших святих великомучениць, було особ­ливим — довірливим і житейським. Невипадково свято Катерини називали святом «дівочої долі». Сподіваючись на розуміння й допомогу святої, жіноцтво просило її про щасливий шлюб та злагоду в сім’ї.
На Катерини дівчата за традицією зрізали гілки вишні, ставили їх у воду чи землю на покуті або на вікні у хаті. Якщо вони розквітали до Різдва або Нового року, — це передвіщало близький шлюб. У такий же спосіб ворожили про здоров’я або смерть у наступному році. Для цього у воду ставили гілочки за кількістю членів сім’ї, позначаючи їх кольоровими нитками. Чия гілка розквітне — той довго житиме, чия всохне — захворіє або помре. Рослини, що розквітали в найбільш суворий зимовий час, були зрозумілим народному світогляду символом нового відродження природи. Тому їм приписувалась особлива сила, магічним способом пов’язана з долею людей.
У день Катерини дівчата закликають долю. Це полягає в тому, що дівчата, зібравшись у якій-небудь хаті, варять кашу із пшона та маку, й опівночі, перед тим, як заспівають перші півні, обгортають горщик новим рушником і простують до воріт. Кожна із них вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горщик із вечерею, і тричі гукає: «Доле, доле, йди до нас вечеряти!». Якщо у цей час заспіває півень, то значить «доля обізвалася», якщо ж ні, — «доля оглохла, не чує мого голосу». Подекуди замість «долі» закликається «суджений».