- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Ніна Павлівна увімкнула пилосос, а він, трохи погиркавши, заглох.— От халепа! І що тепер? Віником мести? Е-хе-е, треба йти до сусіда.Відкрила вхідні двері. Заклинив замок.У Ніни Павлівни почали здавати нерви:— Ні, це вже не халепа! Це — чортибатька-що!А поряд:— Ня-а-ав!— А, це ти, моя лапочко! Зараз нагодую.Ніна Павлівна ступила до тумбочки. Десь т
Вихідними вирішив пройтися «смолківською» лісосмугою.Йду, вдихаю запахи хвої, свіжість ставкової води. Точніше, трьох ставків, що праворуч від мене. Створив ці водоймища, які течуть каскадом, грецький генерал Патаракі ще в кінці ХІХ століття. Був маєток, було господарство, обсаджене липами, кленами, дубами. Та недовго те господарство проіснувало. П
Наробившись від душі, Кривий, з кашлем дихав,В санаторій «Дениші» Дід-вдівець поїхав.Покоївка білолицяЛіжко заправляє,Лікар, звісно, як годиться,Ліки призначає:— На Ваш тиск, радикуліт,Скелет, старі раниПриписав озокерит,Масаж, радон-ванни.Лікування в один турХвороби здолає,Що із платних процедурВетеран бажає?Дід примружив око, чхнув,Глянув на сест
Кажуть, як човен назвеш — так він і попливе. Але прізвище, як і Батьківщину, не обирають: яке дали тобі батьки або ж коханий у заміжжі — таке й маєш. Звісно, якщо вже зовсім не хочеться бути кимось на кшталт Червонопика, Тягнирядно або ж Вирвикишка, то можна звернутися у відповідні служби за «помилуванням», змінивши прізвище на щось краще.Втім, сер
З насіння виросло хтозна-що.Людмила Прокопівна ніби за всіма законами городництва і сіяла, і прополювала, і поливала, і балкон провітрювала. Одне слово, леліяла-доглядала той овоч, а воно росте-женеться! І щось не те, на що сподівалася.Коли ж несила стало терпіти, — схопилася за мобільний телефон.— Алло! Насіннєвий магазин?— Так, слухаємо вас.Людми
«Доброго дня, шановний Кашпір Чумний!Пише Вам Марфа Заблукана. Я переїхала жити на іншу вулицю. І що бачу? А те, що мої нові сусідки ворогують між собою. Одна одну називають відьмами. Жах!Шановний Кашпір Чумний! Ви — відомий екстрасенс. Питання: кого мені більше боятися — ту, з котрою я рідко зустрічаюся і вітаюся, чи ту, котра з мого дому не вилаз
Едуард плаває в басейні. Кроль, брас... На спині погріб. Не поспішаючи — хлюп-хлюп…Коли раптом йому в голову хвиля вдарила. Потім — друга. І якісь дивні звуки.Едуард перекинувся на живіт. Подививсь уперед і ледь водою не захлинувся. На нього пливли два буйки! Сині! Масивні!Наближалися вони швидко. Щоб уникнути зіткнення із водним об’єктом, Едуард (
— Кгм… Алло! Здрастуйте! Ви мене чуєте? — Чую. А ви хто, власне? — Толян Цурило. — Який Цурило? — Коротше, я на стовпі ваше оголошення прочитав. Номер мобільного. Вівчарка у вас пропадала? — А ви її знайшли? — А ви справді дасте дві тисячі премії тому, хто її знайде? — Винагороди. — Ну-ну. То дасте? — Я слова свого дотримуюсь. — Ясненько.
— О! Лариса! Привіт! Сто літ тебе не бачила! Як ти?— Немає чим, Настю, хвалитися.— Весна ж надворі!— Не всім вона красна.— Щось трапилося?— Та ні. Просто нічого нового.— А як Іван твій?— Не кує, не меле. Як завше сама воза тягну.— Так і я, Ларисочко. Таке наше жіноче се ля ві.— Ну, а твій Петро як?— Вилежує лежні на дивані. Знайомі букви вишукує в
Баба Клава підняла слухавку стаціонарного телефону і набрала номер. — Ну-у-у? — протягнув чоловічий голос на другому кінці зв’язку. — А куди я попала? — А хто вам треба? — Зіна. — Нема тут Зіни! От! — Не кладіть трубку! Це баба Клава. — І що вам треба серед ночі? — Знаєте, в мене нєрви, а він уже п’ятий день кричить, як на пуп. Спати не дає