Руслан Боровик: загиблий «кіборг» із села Кропивні
- 30
- коментар(і)
- 20-06-2022 09:31
Руслан Боровик захищав нас у найгарячіших точках від самого початку вторгнення росії на територію України. «Кіборг», учасник запеклих боїв за ДАП у 2014 та 2015 роках, захисник рідної землі з першого дня повномасштабного вторгнення окупантів у 2022-му, боєць окремої 95-ї десантно-штурмової бригади.
Руслан добре знав, що таке не спати, не їсти і не пити по декілька днів, під обстрілами вивозити поранених побратимів, бути пораненим і боротися до кінця. Далі — цитати з нашого листування.
«Звик спати на повітрі в окопах чи якихось ярках, без спальника і каремата», — писав він про своє перебування на передовій. Спокійно, абсолютно не жаліючись, і додаючи в кінці «все добре».
— Завдяки тобі та іншим воїнам, я маю сон, їжу, чистий одяг, можливість жити та вірити в майбутнє. Ви кожен день захищаєте нас своїми спинами, жертвуючи всім тим, що ми маємо завдяки вам. Не знаю, як дякувати за це.
— Лесю, ми захищаємо, тому що нам є що і кого захищати.
— Чи все у вас є? Може, потрібні кошти?
— Кошти не потрібні. Їх в окопах немає де витрачати.
«Українці завжди були найкращі у всьому — найталановитіша, найкраща нація», — писав мені з передової Руслан у ті рідкі моменти, коли була можливість вийти на зв’язок. Саме з такими думками він був там — у запеклих боях за нашу незалежність. Із такими думками героїчно поклав за неї своє життя.
Інформацію про загибель воїна в боях на Сході України було оприлюднено 1 травня. Осиротіли дві прекрасні донечки, не дочекалися матір та кохана дружина… Тіло загиблого відспівали у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі в Києві 4 травня. Труна була вкрита синьо-жовтим стягом.
Руслан Боровик — родом із села Кропивня Новоград-Волинського району Житомирської області. 19 квітня зустрів на війні свій 41-й День наро-дження. Любив рідне Полісся, береги Дністра, Дністровський каньйон. Любив малювати та фотографувати, подорожувати рідною країною з наметом та наплічником. Цікавився північними країнами та любив холодні краєвиди. Мав мрію пройти пішки з фотоапаратом Ісландію, Шотландію, Ірландію, Азорські острови, Нову Зеландію.
Завдяки хобі Руслана, в 2015-му у світ вийшов альбом «ДАП» з унікальними світлинами, які він зробив під час важких боїв за старий та новий термінали Донецького аеропорту.
Працював у Київському міському центрі допомоги ветеранам АТО, де допомагав таким самим ветеранам та займався спортивною реабілітацією.
Бігав марафони. Останній біг у Словаччині був на дистанцію 42 км. Пройшов відбір на Марафон морської піхоти США у Вашингтоні!
Надзвичайно світла, справедлива, надійна і талановита людина, справжній патріот своєї держави. В одному зі своїх інтерв’ю, розповідаючи про важкі втрати на Донбасі, Руслан сказав:
— Мабуть, так було потрібно. І я все ж таки надіюся, що всі жертви — це те, що нас все ж таки об’єднає, зміцнить. Заради цієї спільної мети ми повинні виборювати те життя, про яке в тому числі мріяли загиблі, — для дітей, їхнього майбутнього. Вірю, що все було недаремно: і Революція Гідності, і АТО, і ООС, і будь-які інші моменти боротьби України проти інших загарбників. Таким чином формується наш характер, наша ідентичність, наша нація.
Ці слова надзвичайно актуальні й сьогодні, коли ми схиляємо голову перед світлою пам’яттю про Руслана. Дякуємо за його безцінний особистий внесок у розбудову української державності та захист рідної землі.
Руслан добре знав, що таке не спати, не їсти і не пити по декілька днів, під обстрілами вивозити поранених побратимів, бути пораненим і боротися до кінця. Далі — цитати з нашого листування.
«Звик спати на повітрі в окопах чи якихось ярках, без спальника і каремата», — писав він про своє перебування на передовій. Спокійно, абсолютно не жаліючись, і додаючи в кінці «все добре».
— Завдяки тобі та іншим воїнам, я маю сон, їжу, чистий одяг, можливість жити та вірити в майбутнє. Ви кожен день захищаєте нас своїми спинами, жертвуючи всім тим, що ми маємо завдяки вам. Не знаю, як дякувати за це.
— Лесю, ми захищаємо, тому що нам є що і кого захищати.
— Чи все у вас є? Може, потрібні кошти?
— Кошти не потрібні. Їх в окопах немає де витрачати.
«Українці завжди були найкращі у всьому — найталановитіша, найкраща нація», — писав мені з передової Руслан у ті рідкі моменти, коли була можливість вийти на зв’язок. Саме з такими думками він був там — у запеклих боях за нашу незалежність. Із такими думками героїчно поклав за неї своє життя.
Інформацію про загибель воїна в боях на Сході України було оприлюднено 1 травня. Осиротіли дві прекрасні донечки, не дочекалися матір та кохана дружина… Тіло загиблого відспівали у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі в Києві 4 травня. Труна була вкрита синьо-жовтим стягом.
Руслан Боровик — родом із села Кропивня Новоград-Волинського району Житомирської області. 19 квітня зустрів на війні свій 41-й День наро-дження. Любив рідне Полісся, береги Дністра, Дністровський каньйон. Любив малювати та фотографувати, подорожувати рідною країною з наметом та наплічником. Цікавився північними країнами та любив холодні краєвиди. Мав мрію пройти пішки з фотоапаратом Ісландію, Шотландію, Ірландію, Азорські острови, Нову Зеландію.
Завдяки хобі Руслана, в 2015-му у світ вийшов альбом «ДАП» з унікальними світлинами, які він зробив під час важких боїв за старий та новий термінали Донецького аеропорту.
Працював у Київському міському центрі допомоги ветеранам АТО, де допомагав таким самим ветеранам та займався спортивною реабілітацією.
Бігав марафони. Останній біг у Словаччині був на дистанцію 42 км. Пройшов відбір на Марафон морської піхоти США у Вашингтоні!
Надзвичайно світла, справедлива, надійна і талановита людина, справжній патріот своєї держави. В одному зі своїх інтерв’ю, розповідаючи про важкі втрати на Донбасі, Руслан сказав:
— Мабуть, так було потрібно. І я все ж таки надіюся, що всі жертви — це те, що нас все ж таки об’єднає, зміцнить. Заради цієї спільної мети ми повинні виборювати те життя, про яке в тому числі мріяли загиблі, — для дітей, їхнього майбутнього. Вірю, що все було недаремно: і Революція Гідності, і АТО, і ООС, і будь-які інші моменти боротьби України проти інших загарбників. Таким чином формується наш характер, наша ідентичність, наша нація.
Ці слова надзвичайно актуальні й сьогодні, коли ми схиляємо голову перед світлою пам’яттю про Руслана. Дякуємо за його безцінний особистий внесок у розбудову української державності та захист рідної землі.
Леся Козенко, подруга, волонтер,
автор творчого проєкту «Українською стежкою»
Коментарі відсутні