- газета «Звягель-ІНФО»
- медіа твого міста
Єгор Стручок крізь сон подумав, що то йому сниться…Але у вікно, що за металевим бильцем ліжка, на якому віддавався сну Єгор, знову постукали. Так тихо, що інший не почув би, та Стручок мав винятковий слух.Підвівся. Увімкнув світло і, немов примара, підчовгав до вікна. На Єгорові була довга, майже до колін, біла ще покійного батька сорочка. Зросту Є
Подружжя Владнюків (Нікіта й Емма) приймали в себе дорогого гостя, друга дитинства, Павла Заброду.Все починалося ніби добре. Було затишно, весело. Згадували дитинство, юність…Був щедро накритий стіл. А багатий стіл, як відомо з давніх давен, ще дужче зближує людей…Павло Заброда приїхав додому у відпустку. Точніше, приїхав до батьківської хати, яка
СестриТетяна народила сина у шістнадцять. Зараз їй було двадцять два. Отже, синові Сашкові шість років. Проте хлопчик жив у бабусі.Батьки Тетяни, одне за одним, померли кілька років тому. Родичів більше не було. Окрім чотирнадцятилітньої сестри Ліни.Жили разом. У старій батьківській хаті.Щоправда, у Тетяни був ще співмешканець Роман. Однак також із
Уявіть, що ваш робочий день починається не за столом в офісі, а на вершині скелі, де ви тестуєте спорядження для екстремальних видів спорту, або в тихій лабораторії, де створюєте аромати для парфумів, що захоплюють мільйони. Цікаві професії — це не просто робота, а справжня пригода, що поєднує пристрасть, креативність, неймовірні виклики. Вони вабл
— Здрастуй, шановна громадо!Звертаюся до вас, як лігітимний.Кажуть, що я вже не живу. Тоді хто зараз перед вами на екрані?Отож. Не думайте, що це, як-то тепер модно називати, ША… Шу… Ні, ШІ. Значить, штука інтелект.Я був, я є і я буду! Бачте, як я глибоко мислю. Це називається філософія! А я філософів знаю: Ціцярон, Пофікгор, Янук… Коротше, їх бага
Путінські орки так зненацька увірвалися до хати, що господарка оселі і її донька враз закам’яніли.Їх було троє. Нахабні. Злі. В плямистій формі. У кожного в руках автомат напоготові. Ще й магазини запасні стирчать по кишенях.— Мужики вдома є? — спитав один із них крученою мовою, очевидно, з донбасівських.— Немає, — з острахом відказала молодша.— Як
Біля хлібної вітриниБомж друга питає:— Незалежність України…Що це означає?Друг порився у кишені,Ніби гроші має,І поважно, як на сцені,Так відповідає:— Незалежність, як бравада,В’їлась в наші душі…Всім у нас керує влада,Більш всього — чинуші.Вміють рибки наловити,Не входячи в воду,Всіх до нитки обібрати…По волі народу.Тож біди вони накличуть,Лиш дер
Отакий провладний хистУ столиці стався,Із кабміну пан міністрПо вуха прокрався.Хоч красиво все було,Без біди й покути…НАБУ справу завело,Щоб збитки вернути. Пан міністр з надмірним чином,Мав такий резон.Він з мільярдами і сином…Утік за кордон.Сам гарант спокій згубив,Втрутився в цю справу…Міндіч* якось повернувВтікача в державу.Рада закон прий
Де калина і вишні в леваді цвіли,І жита хутір наш обступали,Ми з тобою там разом росли,Як кохання прийшло, покохали.По стежинах до Звягельських кручЯ водив тебе в зоряні ночі.Там, де Смолка впадає у Случ,Цілував твої устоньки й очі.Мабуть, Бог наші долі розвів,Не судилось нам парою стати.Я поїхав навчатися в Львів,Ти — в Херсон комбінат будувати.Як
— Н-да-а…— Еге. Тече. Вода.— Тече. Бистра вода. І нема їй зупину.— Чому нема? Я в себе воду спинила, — гонорово похвалилася баба Христина.Усі вмить спрямували на неї погляди.А дід Яким здивовано спитав:— А як це тобі, Іванівно, таке чудо вдалося?!— А як? Просто, як!— Ну-ну.— Ось як було. Оце вже після останньої зливи, коли вода підійшла до мого пор
