Терорист

У салон автобуса дальнього рейсу ввійшов молодий чоловік.

Одягнений у довгу сіру куртку, чорну кепку, джинси, кросівки.

Пасажирів було небагато.

— Добрий день! — привітався молодий чоловік до немолодої огрядної жінки у брунатній теплій кофті (вона ретельно щось шукала у великому пакеті). — Не скажете, це сидіння, що перед вами, вільне?

— Та ніби нікого не було. — Зиркнула та недобрим поглядом.

— Дякую! — Молодий чоловік сів. Затим видобув із заплічної сумки газету й заглибився в її тексти.

Раптом жінка в теплій кофті звернулася до новоявленого пасажира:

— Подивіться, будь ласка, за моїми речами. Я до кіоска збігаю. Тут поряд. Коли що, то хай водій почекає.

— Гаразд.

А за хвилини дві-три автобус рушив. Було дивно, що водій не перевірив квитків, не порахував пасажирів. Мабуть, забув чи ще що.

І тут зчинився такий рейвах, що пасажири принишкли.

Це хвацько, мов молодичка, жінка в теплій кофті застрибнула до салону і кинулася до своїх речей.

— Здається, все на місці, — полегшено видихнула вона і так глипнула на «сторожа» своїх речей, що той аж зіщулився. Відтак жінка тоном інквізитора прорекла: — І чого ви нічого не сказали водію?

— Вибачте. Зачитався…

— А, може, на мої речі око поклав, га, злодюга?

— Та ви що?! — Ошелешено округлив очі молодий чоловік.

— Еге! Не робіть із мене дурну! Знаю вас.

— Такий може, — єхиднувато озвалась підстаркувата пасажирка із сусіднього сидіння. — Ви на його тільки гляньте — вилитий бандит! Зарізяка!

Молодий чоловік у кепці отетерів.

— А в мене якось на автовокзалі, — озвалася ще одна, з поореним лицем, жінка в синій курточці і чорній в’язаній шапці, — сумку вкрали. Хоч там нічого такого й не було, але тоді крутився навколо мене один голубок. На нього схожий.

Молодий чоловік відчув, що зараз втратить дар мови. Ледве вичавив:

— Та що ви тут нафантазували?

Знову подала голос підстаркувата:

— А, може, він звідти? Тепер їх чимало до нас закидають. Терорист! Як пить дать!

— Еге-еге, — прошамкала стара у синій курточці. — Он у нього щось із під плаща випинається. Мабудь, гантомат.

Невідомо звідки пролунав тоненький голосок:

— Ану, скажи паляниця!

— Па… па… — заплямкав губами «терорист».

— Чого ви до чоловіка причепилися, сороки! — обурено кинув дідок із передніх сидінь.

Його тут-таки зацитькали.

А підстаркувата зловтішно докинула:

— Це, мабуть, його спільник. Як пить дать. Он і кишені в нього відстовбурчені. Не інакше, як гранат понапихав.

«Терорист» прідвівся і поплентався на задні сидіння. Примостився там. Бабка, що сиділа неподалік, схопила в руки сумку, зірвалася з місця і зі словами «агресор», почухрала вперед салону.

А тут чийсь черговий вирок:

— Треба сказати водію, коли побачить на дорозі поліцейських чи військових, то щоб зупинився.

«Терорист» завив. А відтак силою розсунув задні двері і вистрибнув із автобуса.

Дідок тихо промовив:

— Довели людину... Терористки.

Микола МАРУСЯК