Зурочення і помста

Із самого ранку Павла Гудняка все дратувало.

А коли Валентина почала вдягати трирічного сина на прогулянку, чоловік і тут знайшов якісь вади в діях дружини.

Прикрикнув:

— Тепліше вдягай! Сьогодні приморозило.

Валентина з-під лоба зиркнула на Павла, але промовчала. Знала, що щось сказане нею у відповідь викличе ще більший гнів чоловіка.

* * *

Випав перший сніг. І вперше у цьому році Павло Гудняк повіз сина Михайлика на санчатах.

Пролітали ріденькі сніжинки. Михайлик весело ловив їх руками, вдягненими у рукавички. З цікавістю розглядав спіймані сніжинки і час від часу потішно сміявся.

* * *

Павло звернув у сусідню вулицю. І відразу ж спохмурнів.

На лавці під щільним парканом сиділи баба Шелешківська і її сусідка баба Обручко.

«Повилазили! — про себе вилаявся Гудняк. — Не травень же місяць! А що! Треба ж своїми поганими очима на людей порчу наводити…»

Серед людей ходили чутки, що ці дві бабки ніби відьми. Сторонилися їх.

Повернув назад санчата і Павло. Та так різко, що вони перекинулися, а дитина, впавши, сильно забилася головою об укатану машинами дорогу.

Павло схопив сина, що зайшовся плачем, на руки і побіг додому.

«Це вони! — свердлила думка Гудняка. — Це ті старі відьми зурочили дитину!»

Валентина жахнулася від побаченого. Частина голівки Михайлика, що біля скроні, помітно підпухла.

— Павле, треба викликати швидку допомогу!

— Візьми сина. Я викличу. Та… Чекай. З таким потрібно їхати до лікарні. До травмпункту.

Викликали таксі. Поїхали.

Після процедур Гудняки, не минувши аптеки, з дитиною повернулися додому.

* * *

Старі жінки неабияк подивулися з поведінки Павла Гудняка.

— І чого він ото так рвонув ті санки? — поклавши руку на серце, говорила баба Шелешківська.

А баба Обручко додавала:

— Й дитина, видно, добряче забилася.

— Атож! Так смиконути! Ніби як очманів раптово.

— Це, мабудь, через нас.

— А що ми йому: дорогу перейшли?

— У кожного в голові є якісь вавки.

— Ходімо чай пить.

— Ходімо. Ох-хо-хо…

* * *

Павло Гудняк так зненацька ввірвався до оселі Шелешківської, що баби так і застигли з чашками в руках.

— А-а, вкупі, відьми?! — осатаніло рявкнув Павло Гудняк і, вихопивши з-під куртки довгий тесак, накинувся на літніх жінок…

* * *

Закривавлені тіла пенсіонерок наступного дня виявив онук баби Обручко. Він тут-таки зателефонував до поліції.

Пізніше з’ясувалося, що несамовитий Павло Гудняк, завдавши по кілька ударів у груди кожній із жінок, спокійно пішов додому.

Ще довгий час потому сусіди убитих жінок, а також і дружина вбивці Валентина, перебували у шоці.

Та й про якісь там чаклунства з боку загиблих ніхто з сусідів напевне сказати не міг.

Микола МАРУСЯК