Про нас і Гондурас, про владу і коаліціаду…

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
Думаю, читач здогадується, чому такий заголовок статті. Адже ми продовжуємо сповзати в прірву корупції, брехні, зубожіння більшої частини населення України. Неоголошена війна і вбивче перемир’я, чергові вибори — сподівання і розчарування… Тепла осінь і суворі прогнози на зиму…


На мою думку, такої кількості складних, взаємопов’язаних і взаємозаперечних, невизначених у часі і просторі проблем наше покоління не знало.
З часу здобуття своєї юридичної незалежності Україна переживала складні проблеми становлення. Безробіття і безгрошів’я, роздержавлення і «прихватизація», рекет і ріст державного апарату. Ми все це проходили, але, мабуть, ще ніколи в суспільстві не було такого розчарування, як зараз.
Що трапилось, чому так відбувається, коли настане стабільність, коли ми житимемо краще і в мирі?
Ці та інші подібні запитання ставить перед собою кожен громадянин України, кожна тверезомисляча людина. У не такому й далекому 1991 році, коли Україна отримала незалежність, ми залишились без золотого і валютного запасів, навіть без власної грошової одиниці, із розірваними економічними зв’язками, роздратованими людьми.
Однак ми вижили, весь світ (можливо, крім Росії) визнав наш суверенітет і незалежність. Наш Прапор замайорів по всій земній кулі! Незважаючи на нашу бідність (ВВП на душу населення), нас стали визнавати і підтримувати.
Все було б добре, якби не так погано. Після створення Держави і державності, певного покращання життєвого рівня населення в Україні стали нарощуватися негативні процеси, про які я згадував на початку.
Що трапилось, що нам заважає і що робити? Ці запитання болісно шукають відповіді у наших головах.
Нинішня обстановка в країні і настрої людей нагадують атмосферу річної давнини.
Майдан і його прихильники намагались вистояти і добитися змін, переносячи холод, страждання, демонструючи непохитність, нехтуючи власним життям. Це виснажливе протистояння з владою закінчилося втечею Януковича та його прибічників. Революція Гідності відбулась!
Ці події змінили Україну. Але, змушений визнати, не привели до перемоги…
За 9 місяців ми втратили Крим, можна навіть сказати — здали або, як зараз говорять, — «злили», покинувши на призволяще проукраїнське населення півострова, без кінця декларуючи «Крим-наш»! Пам’ятаю, як під час тих подій брат (а він служив на флоті у Севастополі) схвильовано запитував: «Чому капітани військових кораблів і підводного човна не виконують військовий Статут і фактично здаються Росії» (вірніше, «зеленим чоловічкам»)? Військові ж, у свою чергу, чекали команди з Києва.
Багато надій покладалось на вибори Президента, які провели, як того і бажали прихильники Петра Порошенка, — в один тур…
Події в Криму, неоголошена війна на Сході країни до непристойного оголила убогість Збройних Сил України, її генералітету, безпорадність служби безпеки, продажність і нікчемність правоохоронних органів у Донецькій і Луганській областях (і не тільки).
Дехто хоче все списати на Путіна, краще сказати — Путлера. Для цього є підстави. Ідеологія, політичні і реальні дії керівництва Росії, на перший погляд, не піддаються ніякій логіці. Але це тільки на перший погляд…
Якщо цар Росії Микола ІІ у 1914 році заборонив Росії продавати за кордон нафту, то сьогодні (через 100 років!) ця держава живе за рахунок природних ресурсів, шантажуючи не тільки нас, а й всю Європу.
Нинішній правитель Росії, царьок Володимир, вирішив відновити колишню велич, якщо не Царської Росії, то Радянського Союзу. Новий — старий совок — це єдина система, при якій вся кремлівська братва зможе вижити (бути при владі). Тобто, ставки — більші за життя! Головними козирями Путіна на міжнародній арені є сила й брехня, якими той всіма силами намагається добитися визнання Росії як «сверхдержавы».
Девід Кемерон з цього приводу сказав: «Россия была бы намного привлекательней, если бы она стремилась быть сверхдержавой мира, свободы и процветания, если бы она пыталась быть сверхдержавой идей и ценностей, вместо того, чтобы воссоздавать утраченную славу царизма или бывшего Советского Союза».
У брехні Володимир Володимирович досягнув величезних «успіхів». Ось його вислів про Йозефа Геббельса: «Геббельс был очень талантливый человек. Он говорил очень правильные вещи». А як же розцінювати слова Геббельса: «Русские — не народ в общепринятом смысле, а сброд, обнаруживающий ярко выраженные животные черты»?
В іншій ситуації можна було б сказати: хіба мати винувата, що дитина дурнувата? А в цій? Закінчуючи думку про імперські амбіції Володимира Путіна і неоголошену війну на Сході, наведу слова прем’єра Канади, сказані нещодавно в Австралії Путіну: «Тебе нужно валить с Украины!».
Звичайно, Україна на перехресті геополітичних інтересів і стратегій. Ми багато чого не знаємо в цій ситуації. Але не тільки це є нашою бідою. В кожного з нас виникло за період після Майдану багато питань. Найважливіші, на мою думку, з них такі:
— Чому до цих пір ніхто не поніс покарання за невинно убієнних на київському Майдані?
— Чому, майже за дев’ять місяців, нічого путнього в нас «не народилося»?
— Чому за весь період АТО, краще сказати — війни з Росією, наші воїни не забезпечені належним чином зброєю, обмундируванням, їжею, теплом, статусом? До яких пір прості люди, разом із волонтерами, будуть паралельно з державними органами, але, набагато оперативніше, постачати бійців усім необхідним? Саме народ розпочав боротьбу на Сході, а потім уже — Держава. До яких пір чиновники всіх рівнів киватимуть на різні тендери, бюрократичні тяганини, демонструватимуть своє невміння результативно працювати під час війни, або ще гірше — наживатися на ній.
— Чому до цих пір керівництво країни не об’єднало належним чином воїнів, армійські підрозділи, внутрішні війська, підрозділи служби безпеки України та ін.? Чому не створено ставки Верховного головнокомандуючого? Хіба не краще бити ворога кулаком, ніж розкритою долонею?
Невже до цих пір не з’явились достойні воєначальники, щоб замінити «паркетних» генералів?
Я розумію, що краще поганий мир, аніж хороша війна. Але нинішнє перемир’я є якимось дивним: ворожа сторона щодоби вбиває і калічить наших воїнів і мирних людей, пристрілюється по наших укріпленнях, заховавшись у Донецьку.
З кожним повідомленням про гуманітарний конвой — чекай посилення стрілянини зі сторони бойовиків. А якби Україна хотіла доставити гуманітарний вантаж, скажімо, у Крим для україномовного населення, то чи Росія пропустила б його без огляду? Це запитання більш риторичне.
Кінець-кінцем, чому країна не змобілізована на боротьбу з ворогом. Не завантажені на повну потужність військові заводи, в генштабі і тилу більше людей, які носять погони і зброю, ніж на фронті. В Києві та в інших містах і містечках (крім прифронтових) частина людей живе, як і в мирний час, неначе дратуючи тих, хто під обстрілами гине, витягує з-під вогню поранених, мерзне, будує бліндажі, забезпечує наше мирне життя.
Я сам, потім із друзями, допомагали Майдану власними коштами, а потім із колективом та учнями купували запчастини військовим нашого 12-го окремого полку оперативного призначення, збирали продукти в зону АТО військовим і мирним жителям, допомагали і допомагаємо сьогодні міській самообороні, але це далеко не те, що потрібно в такий напружений час.
Хіба може півторавідсотковий військовий збір, у короткі терміни, належним чином забезпечити Збройні Сили України всім необхідним? Вважаю, що допомога всього населення України має бути більш вагомою і скоординованою.
Чому наші олігархи такі «скромні» в цих питаннях? Дехто з них мав сидіти у в’язниці, але прикрився недоторканністю народного депутата. Невже вони не можуть належним чином допомогти Україні?
Чому курченки, перебуваючи в Росії, продовжують «стригти купони» в Україні? Чому бездіють правоохоронні органи?
Зовсім не визначено стратегії стосовно жителів Сходу, які опинилися на територіях, так званих, ДНР і ЛНР. Думаю, що слід визначитись, чи потрібен нам Донбас? Якщо так, то необхідно чітко дати людям зрозуміти, допомогти визначитись із ким бути, дати певні гарантії. Адже словосполучення «Крим — наш» не спонукає жителів Сходу на боротьбу із сепаратистами.
Ми хочемо і просимо допомоги від Америки, Євросоюзу та інших країн. Але ж у них також виникає купа питань до нас із вами.
Наприклад, чому до цих пір не застосовані санкції до більшості злочинців, правителів-втікачів. Зарубіжні країни заблокували рахунки 51 українського злочинця, а ми намагаємось дістати лише 17 із найближчого оточення Януковича. Чому продовжується торгівля з Росією? Чому українські заробітчани до цих пір працюють на них, а не у себе вдома, допомагаючи фронту? Чому в двох десятках країн досі відсутні посли України? Хто і що протиставляє путінській брехні за кордоном, хто розповідатиме правду про війну, хто активізує там нашу діаспору?
Щоб так активно кандидати в нардепи надавали фінансову допомогу нашим воїнам, як витрачалися на свою передвиборну кампанію, то можна було б забути не тільки про бронежилети і прилади нічного бачення, а й значно оновити важке озброєння.
В іноземній пресі вже лунає думка, що вибори у ВР в Україні продемонстрували, що українці радикальних змін не хочуть.
Отакої! То скажіть, будь ласка, чи можемо ми кивати на Захід? Краще — на себе.
То що ж робити?
По-перше, Президент і новий (чи оновлений) Уряд разом із новим складом Верховної Ради мають негайно мобілізувати всі ресурси на укріплення і модернізацію Збройних Сил України, забезпечити єдиний дієвий орган управління всіма військами і персональну відповідальність за дії чи бездіяльність Верховного командування. Поряд із цим необхідно внести відповідні зміни в Конституцію України і чинне законодавство, виходячи із сьогоднішніх реалій.
По-друге, вкрай необхідно провести реформування правоохоронних органів, у першу чергу — судів і прокуратури.
Але для того, щоб люди повірили владі, слід зняти недоторканність із керівництва Держави, починаючи з Президента і народних депутатів. Також вважаю, що дуже важливо спростити механізми імпічменту найвищим посадовцям, відкликання народних депутатів із Верховної Ради. Адже, насамперед, їх безвідповідальність і безкарність призвели нашу Державу до сьогоднішньої ситуації. Тоді стане значно менше бажаючих стати Президентом чи міністром і не буде можливості сховатися від покарання за значком нардепа.
Взагалі, відповіді на всі запитання вже не раз оприлюднені в передвиборних гаслах і програмах політичних партій і кандидатів-мажоритарників. Залишилось лише виконувати обіцянки на ділі, а не на словах. А це означає взяти всю відповідальність на себе, негайно розпочати реформи в Україні не на словах, а на ділі. Інакше ми втратимо незалежність, а смерть і зусилля героїв Небесної сотні, сотень і тисяч патріотів України вічно буде усім нам німим докором і ганьбою від дітей і внуків. Дехто з тих, що надривно кричав: «Банду — геть», почує це гасло на свою адресу.
А третій Майдан, враховуючи нинішню ситуацію, буде більш рішучим і дієвим, швидко заставить пакувати валізи деяких послідовників Януковича.
У зв’язку з цим я звертаюсь, у першу чергу, до новообраних народних депутатів: «Належним чином використайте відведений вам історичний шанс коаліційно, оперативно, самовіддано і чесно послужити Батьківщині у цей надскладний час!».
Слава Україні!