Падав сніг...

СИЛУЕТ ЗА СКЛОМ
Вулиці порожніли від пішоходів. Час був пізній. Часом то там, то там промчить авто таксі.
По одній із тихих вуличок крокував молодий чоловік років двадцяти п’яти. Звали його Вадимом (імена і прізвища в матеріалі змінено). Цього дня вечір у нього був особливий: нарешті його дівчина, Леся, дала згоду на одруження. Відбулося це таїнство вглибині центрального парку. Потім закохані кілька годин гуляли містом.
А зараз, проходячи повз будівельний магазин, Вадим помітив силует людини, який мелькав за великим склом торгової точки.
Це насторожило парубка. Довго не вагаючись, він видобув з кишені курточки мобільний телефон і швидко почав на ньому натискати кнопки.
А коли переконався, що на другому кінці зв’язку ті, хто йому був потрібний, повідомив:
— У магазині, перед яким я стою, перебуває якийсь індивід. Можливо, це — охорона, а можливо, — злодій. Бо дуже вже підозріливо метається він…
СІМЕЙНІ КОЛОТНЕЧІ
Після трирічної відсидки, за викрадення легкового автомобіля, Єгор Кубанович ніби взявся за розум. Одружився з дівчиною із сусідньої вулиці. У шлюбі пара прожила два роки. Народжувати дітей поки не поспішали. Мовляв, ще встигнуть обзавестися спадкоємцями. Треба собі укріпитися в цьому неспокійному, буремному часі.
Потім Єгора, за крадіжку літра горілки, поперли з роботи, з магазину, в якому він працював вантажником.
Звідтоді в молодій сім’ї почалися негаразди. Єгор почав випивати. До чарки причастилась і його Ірина.
За що пили? Батьки допомагали. Та ось не знали останні, на які цілі їхні дітки витрачають гроші.
У сім’ї Кубановичів виникали сварки. Бійки. А коли Ірина намагалася дати здачі чоловікові, то Єгор уже «по повній» молотив свою суджену.
Ірина втікала з дому. То до батьків, то до знайомих. Та потім усе одно поверталася.
Єгор цьому тішився. І Ірині якось увірвався терпець:
— Я від тебе піду! Повернуся до батьків! Або кудись поїду! Знайду собі іншого!
— Та кому ти треба така лахудра! — зареготав Кубанович — Хочеш — вали!
І Ірина вкотре пішла з дому. Та через тиждень вона знову повернулася. І все почалося спочатку.
— Ну що, — вискалив зуби Єгор, — пощастило знайти багатенького любовника?
Ірина з кулаками кинулася на чоловіка.
— Уб’ю!
— Язиком! — загигикав Єгор, чим ще дужче роздратував Ірину.
Та схопила з полиці товсту книжку і пожбурила нею в чоловіка. Потрапила тому точнісінько в лоба.
У лоб Ірині заїхав кулаком і Єгор. І знову у квартирі Кубановичів завирували пристрасті.
А коли на горизонті неначе показався штиль і почало розпогоджуватися, Єгор спитав дружину:
— Гроші є?
Ірина зикнула:
— Нема!
— Ти ж у батьків була.
— На гульках я була! З коханцем!
— Тим більше, мають бути гроші, — байдужісінько відказав Єгор. — Сходи в продажне місце (так він називав магазини).
Ірина вколола:
— А твої де гроші?
— Скоро будуть.
— Невже роботу знайшов?
— Підшукую.
— Ось «підшукаєш», заробиш грошей і ходитимеш по своїх «продажних місцях»!
Єгор відпарирував:
— Дурне і не лічиться!
Ірина єхидно кинула:
— Було в кого вчитися!
— Та пішла ти!
— Сам пішов!
І в квартирі знову починало штормити.
З КУВАЛДОЮ — НА БАНКОМАТ
Після останньої сварки Ірина довго не поверталася додому. Вже тижнів зо два. Однак шукати її Єгор не вельми хапався. Гонор йому не дозволяв.
А тут звалилася ще одна напасть: батьки, дізнавшись про їхні сімейні конфлікти, перестали «спонсорувати». А голод — не тітка, пиріжка не піднесе.
Єгор півдня провештався містом. У тій надії, що зустріне когось зі знайомих, тих, хто зазвичай може налити, нагодувати. Дарма збивав ноги. Останнім часом приятелі від нього почали відвертатися. Мовляв, скільки можна вже давати «на шару»!
Повертаючись додому цього невдалого дня, у стіні будівельного магазину Єгор помітив умонтований банкомат. Тут у нього народилась ідея: викрасти з цього металевого ящика гроші.
Але як це зробити? І знову щось підказало йому «як».
До будівельного магазину Єгор прийшов незадовго перед його закриттям. Поникав відділами, нібито щось вибираючи. А потім, вибравши влучний момент, заховався за пакетами пінопласту.
Після робочого дня, коли всі працівники торгової точки розійшлися, Єгор вибрався зі своєї схованки. Біля одного зі стелажів він вибрав найважчу кувалду. Нею і почав гатити по внутрішній стороні банкомата.
Та той не піддався. Не допомогли і наступні спроби проникнути до заповітних грошенят. Залізний ящик деформувався, а ось відкриватися ніяк не хотів.
— От, собака! Ніби заварений!
Зрозумівши, що з цього нічого не вийде (та й звуки ударів можуть почути перехожі), Єгор у мішок поспіхом запхав електродриль, невеликий зварювальний апарат і електропилку. А потім, розбивши кувалдою скло у вітрині магазина, вибрався назовні.
Та ось тут на Єгора чекала невдача. Раптом на нього налетів якийсь ненормальний, збив із ніг і боляче скрутив руки за спиною.
Єгор застогнав:
— Відпусти, падло!
Однак «падло» ще болючіше заломило йому руки.
А вже за кілька хвилин під’їхало міліцейське авто з опергрупою.
ПЕРШИЙ СНІГ
Був тихий пізній вечір. З темної небесної безодні повільно опускався на землю легкий, пухнастий сніжок. Перший у цьому році.
Тротуаром ішли двоє: Вадим і Леся. Хлопець розказував дівчині якусь смішну життєву історію, а дівчина сміялася і час від часу повторювала: «Не може такого бути!»
А коли молодята проходили повз відомий уже нам будівельний магазин, Леся перестала хихотіти і, напружившись, поцікавилася:
— Це тут було?
— Так.
— І тобі було не страшно?
— Я ж десантник!
— Ой-ой! Хвалько ти!
— Ну… Трошки є!
Леся ніжно притулилася до Вадимових грудей. Він міцно обійняв кохану і потягнувся до її солодких вуст.
А на другому кінці міста в одній із квартир одиноко сиділа молода жінка, чоловік котрої перебував під слідством, і думала над своєю нещасливою долею.
Та ось чи людина обирає її, цю долю-доленьку, чи якісь невідомі сили не підвладні їй?
Загадка Всесвіту.