Рік боротьби за право бути вільними та сильними

Рік після Майдану можна оцінювати по-різному: він приніс багато смертей і горя, але разом із тим загартував український народ, навчивши його твердо відстоювати себе і свою свободу.
Причиною Євромайдану була, навіть, не відмова Віктора Януковича підписувати угоду про асоціацію з Євросоюзом (це — лише остання крапля), а й відчуття «другого сорту» більшості українців у своїй країні. Мільйони українців не могли і не хотіли змиритися з тим, що режим не чує їх голосів і не зважає на їх волю.
Коли стало відомо, що кривавий тиран Янукович утік, як боягуз, мало хто міг подумати, що нас очікує надзвичайно важкий рік у історії незалежної України.
Спочатку путінські «зелені чоловічки» захопили Крим...
Сьогодні вистачає розум­ників, котрі розповідають, що півострів потрібно було залишити під контролем України силою. І на Донбасі все заспокоїти «у зародку». А наш агресивний північний сусід перекинув у Крим 25 тисяч кадрових військових, ще 100 тисяч — розташував по всьому периметру кордону, а українська армія на той час була у стані, близькому до коми. Варто згадати героїзм наших десантників у Феодосії, подвиг захис-ників аеродрому у Бельбеку, хлопців-нахімовців, які гордо співали Гімн України. Але й не забуваймо про зрадників Вітчизни — таких, як контр-адмірал Березовський і схожих у вчинках на нього. Наша армія була просто насичена російською агентурою.
Тож навесні українські си-ловики нічого, крім високого рівня патріотизму, протиставити путінській агресії у Криму не могли. А ті, що дорікають тодішньому керівництву в «здачі Криму», займаються примітивним популізмом.
Згадаймо, як ще влітку українська армія мала поразки під Савур-Могилою та Іловайськом. Збройні сили зміцніли лише взимку — завдяки новій техніці, волонтерам, керівництву Міноборони, Генштабу і СБУ. Вони всі спільними зусиллями «зачищали» військові структури від зрадників.
Що стосується Донбасу, то велика відповідальність за те, що сталося, на совісті місцевих олігархів. Вони мали ресурси, аби зупинити поширення сепаратизму, але обрали інший шлях — жити з головою, повернутою у бік Москви. Дехто просто гудів у заводські гудки, інші платили терористам «мзду», щоби не грабували і не бомбили їх підприємства. Врешті-решт, боягузливі олігархи, котрі вважали себе найхитрішими, отримали те, що заслужили, — зупинені підприємства, розбиті шахти, розграблені магазини.
Путін намагався реалізувати розкольницький сценарій «Новороссии», а отримав єднання української нації, народну армію, надзвичайно високий рівень патріотизму і самоусвідомлення. Феномен всенародної підтримки наших воїнів і самовідданого волонтерства народився під час Революції Гідності. Там же народився і феномен «Сотень Самооборони», що трансформувався під час АТО у добровільні батальйони.
Якби була можливість зробити лауреатом Нобелівської премії будь-який народ, то ним, без сумніву, у 2014 році стали б українці.
Після Майдану зуміла по-доброму здивувати і українська влада. Перш за все, єдністю і взаєморозумінням. Чвари між націонал-демократичними силами і лідерські «розборки» розтоптали завоювання Помаранчевого Майдану. Були сумніви й острах, що приказка «на двох хохлів — три гетьмани» підтвердиться й цього разу. Але нинішнє покоління українських демократів — розумніше від своїх попередників.
Президентські вибори відбулися в один тур саме тому, що лідери партій Майдану відмовилися від балотування. У новому парламенті створилася проєвропейська коаліція тому, що партії на виборах конкурували програмами, а не популістськими заявами і чорним піаром.
Завдяки виборам, відбулося «перезавантаження» влади, її посилив закон про люстрацію. Протягом цього року війна забирала всі ресурси країни. Разом із зруйнованим бойовиками Донбасом ми тимчасово втратили чверть економіки. При цьому влада змогла утримати економіку від колапсу і дефолту. І сьогодні світові фінансові структури готові надати Україні кредити, незважаючи на те, що війна на Сході, хоча й притихла на деякий час, але до її завершення ще далеко.
Державам, котрі воюють, надавати кредити не прийнято, але Україна стала винятком: нам повірили! Повірили, що влада використовує перемир’я для пришвидшення реформ; що у нас більше ніколи не буде конфліктів між гілками влади й лідерами; що нарешті в Україні дадуть бій віковічній біді — корупції; що українці згодні ще трохи терпіти незгоди заради здійснення мрії про нову демократичну європейську країну, за яку віддали свої життя герої Небесної сотні й ті, що геройськи полягли за Україну, за її волю у боях із російськими найманцями, сепаратистами на землі українського Донбасу.