Крадіжка століття...

Мале руде кошеня Марія помітила біля паркану неподалік свого двору. Взяла його на руки.
— Яке ти гарненьке! Кудлате таке! А чиє ж ти будеш? Тебе, мабуть, підкинули?
Кошеня тихенько занявчало.
— Що ж, — усміхаючись, мовила Марія, — житимеш у мене. Згодне?
— А воно вам треба? — пролунало з-за спини.
Марія обернулась. Перед нею стояла незнайома молода жінка.
— Що, значить, треба? — незрозуміла Марія.
— Кошеня, — уточнила білявка у спортивному костюмі. — Віддайте його мені.
— А чому я маю його вам віддавати?
— Бо я його побачила перша!
Марія запротестувала:
— А я його перша взяла на руки.
Незнайомка не збиралася відступати:
— А якщо це моє кошеня?
Не складала зброю й Марія:
— А ви доведіть. Де ви живете?
— Яка різниця! Це — моє кошеня!
Марія хмикнула:
— Тепер бачу, що не ваше. В мене йому буде затишніше, ніж…
— Вона ще й знущається! Дай його сюди, бо коси зараз повидираю!
Ситуація загострювалася. Та Марія була не з лякливих.
— Спробуй тільки наблизитися. Я можу зробити те саме, — сміло відказала і ступила дорогою в напрямку своєї садиби.
Однак настирна жінка пішла слідом.
Марія почула її кроки, зупинилася. Обернувшись, мовила:
— Ти чого хочеш?
— Віддай мені кошеня.
— Нічого я тобі не дам! Іди собі по-доброму. Ти дивись, яка.
Незнайомка кинулася до Марії. Спробувала відібрати в неї котика. Та не вийшло.
Тоді Марія пригрозила:
— Зараз я викличу міліцію!
Жінка спопеляючим поглядом зиркнула на Марію. Але нічого не відповіла. Демонстративно розвернулась і пішла геть.

Руде кошеня Марія принесла додому. Напоїла його молоком. У тумбочці для взуття знайшла паперову коробку. На її дно постелила ряднинку.
— Це поки буде твоє ліжко, — сказала малій тваринці. Погладила її і помістила в коробку. — Назвемо тебе Пушок. Подобається?
Кошеня обнюхало нове місце і, наче, вляглося. Мабуть, втомилося за день, та від непередбачуваних змін у своєму житті.

Минуло кілька днів. Кошеня приживалося. Вже гасало по кімнатах. Гралося саме зі собою, тобто, зі старим клубком ниток, які Марія відшукала у шафі.
А одного дня, повернувшись додому, Марії в очі кинувся перевернутий стілець, на підлозі лежала її шапка. Навряд чи Пушок міг зробити цю шкоду. Він замалий, щоб перекинути м’який стілець, забратися на вішалку і скинути звідти шапку.
Зрозуміла: в оселі хтось побував. Злодії?
Кинулася перевіряти заощадження. Вони були на місці. Не зачепили і золотий ланцюжок. І взагалі, ніби, всі речі були на місці. А де Пушок?
Його ніде не було. Вже потім Марія на столі помітила клаптик якогось паперу. Взяла його до рук. Уголос почала читати написані на ньому кілька рядків: «Слухай сюди, дурепо! Тепер у кошеняти — інший господар! Ти зрозуміла? І можеш його не шукати. Не знайдеш. Пока, дура!»
Марія ще раз обшукала дім. Проте Пушок зник.
Але як чужі люди потрапили всередину?
І Марія подзвонила до міліції.

Правоохоронцям Марія розповіла про конфлікт із жінкою у спортивному костюмі. Усно описала її зовнішність. Затим додала:
— А ви знаєте, коли вона тоді пішла, то я пригадала, що бачила її якось на сусідній вулиці. Тільки одягнута була по-іншому.

Незабаром за усним описом оперативники знайшли схожу жінку. Завітали до її оселі. Міліціянтів у порозі зустріла не тільки господарка будинку, а й мале руде кошеня.
— Ваше? — поцікавилися в панянки.
— Прибилося.
Один із міліціонерів поклав на стіл листок паперу, поклав ручку. Відтак попросив у дамочки:
— Напишіть, що справді цей котик до вас прибився.
Та неабияк здивувалася:
— Навіщо це вам?!
— Розумієте, до нас звернулася одна особа і сказала, що з її дому викрали руде кошеня.
— Треба мені, щоб я котів крала!
— Тоді напишіть, що не крали.
Господарка обурливо пробубоніла:
— Ліпше справжніх бандитів шукали б, а не нормальних людей турбували. Теж мені — крадіжка століття! А коли треба — напишу.

Потім правоохоронці звірили почерк із текстом запису на листку, залишеного на столі в Марійчиному будинку. Все збіглося. З’ясувалося, що розсерджена жінка вистежила суперницю, а потім, через кватирку, залізла до її помешкання і вкрала кошеня.
Тепер зловмисниці доведеться відповідати перед законом. Щоправда, не за крадіжку кота, а за проникнення в чужий будинок. Ось так...