Відвойована весна

Кожен із них вписав свій рядок у героїчну книгу історії Великої Перемоги, 70-ту річницю якої ми відзначатимемо цими днями. Громадськість міста і району по праву називає їх ветеранською гвардією, бо вони пройшли крізь справжнє пекло Великої Вітчизняної. Не раз, зустрічаючись віч-на-віч зі смертю, залишилися живими.
92-річний А.В.РЕБЕЛЬ, полковник у відставці. Вогняними воротами війни наш земляк пройшов із 1941-го до переможного 1945-го. Молодий піхотинець, а пізніше — артилерист, воював на різних фронтах — Північно-Західному, Сталінградському, 1-му, 2-му, 4-му Українському.
Був неодноразово поранений і відзначений бойовими нагородами, орденами Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, Богдана Хмельницького, «За мужність» і двадцятьма медалями. Після визволення Житомира Арон Вольфович отримав десятиденну відпустку, щоб відвідати батьків, які проживали у селі Сокіл Червоноармійського району, але натомість отримав сумну звістку: фашистські окупанти розстріляли всю сім’ю — батька і маму, бабусю і дідуся та інших родичів. Через декілька днів молодий артилерист повернувся у свою частину і до кінця війни мстив вогнем зі снарядів 122-міліметрових гаубиць за загибель близьких, а перемогу зустрів у Празі.
90-річний полковник у відставці В.Ф.МАКСИМОВ потрапив на фронт у 1942 році. Колишній бойовий артилерист зі своїми протитанковими гарматами дійшов із боями до Ельби, де зустрівся з американськими союзниками. За знищені фашистські танки і живу силу противника Василь Федорович отримав перший орден Слави, а другий орден Солдатської слави отримав за утримання зайнятого плацдарму до підходу основних сил. Нагадаємо, що Василь Федорович у нашому місті і районі — єдиний, хто має два ордени Слави, Вітчизняної війни І ступеня, Богдана Хмельницького, «За мужність» та багато бойових медалей.

93-річний полковник у відставці С.П.М’ЯКОТІН, спочатку — молодий артилерист протитанкових 45-міліметрових, а пізніше — 100 міліметрових гармат — на фронті з 1941-го. За час війни — декілька разів був поранений і контужений. Вогняні версти війни пройшов із Воронезьким, 1-им і 4-им Українським фронтами і завершив війну у Празі. На його парадному мундирі — два ордени Вітчизняної війни, Червоної Зірки, Богдана Хмельницького, «За мужність», численні медалі. Сергій Петрович — кадровий офіцер 30-ї гвардійської дивізії. У мирний час більше десяти років очолював товариство мисливців.
Полковнику медичної служби Ю.С.ДОВГАЛЮ 3 серпня виповниться 90 років. На війну прийшов 17-річним юнаком із Донбасу, а саме з м.Авдіївка, де точаться бої у цей час. Юрій Сергійович був мужнім, влучним стрілком, виконував найвідповідальніші завдання командирів. Ось один із прикладів. На нейтральній смузі залишився кулемет, бійці були знищені фашистською гарматою. За втрату або залишену зброю персонально ніс відповідальність командир частини. Тому Ю.С.Довгалю та ще двом бійцям було наказано вночі кулемет перетягнути до своїх. Під градом німецьких осколків і куль бійці завдання виконали, і Юрій Сергійович отримав медаль «За відвагу».
Солдатський орден слави ІІІ ступеня отримав за участь у збитті літака «Фокке-Вульф-189». Багато бойових епізодів у цього мужнього воїна, про що свідчать орден Червоної Зірки, Вітчизняної війни І ступеня, Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, «За мужність» і численні бойові медалі.
89-річний полковник у відставці С.І.ЛІБЕГА — наш земляк, хоробро воював на 2-му Українському фронті, перемогу зустрів пораненим у Будапешті, за що отримав орден Вітчизняної війни І ступеня, Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, «За мужність» і численні медалі за мужність. У повоєнні роки виховував підростаюче покоління у нашому районі.
90 поважних літ відзначив кадровий офіцер, полковник у відставці Є.С.ОПЬОНИШЕВ. Усе своє життя присвятив служінню Батьківщині. На війні був молодим лейтенантом, командиром інженерного взводу. Перший орден Червоної Зірки отримав за підготовку і переправу мотострілецького батальйону в кількості 800 бійців без втрат через р. Варта в 1945 році. Другий орден Червоної Зірки Євген Сергійович отримав за мінування місцевості на танконебезпечному прориві біля с.Петрув на Буковині. Наслідки були позитивні, на мінах підірвалося два німецьких танки «Тигр». Фронтовими дорогами з боями пройшов до лігва Гітлера — Берліна, у штурмі якого брав участь. Звільняв Румунію, Угорщину і Австрію, про що свідчать бойові медалі.
Славний бойовий і життєвий шлях за плечима капітана І рангу М.А.ПАШКІВСЬКОГО. Що таке війна, він пізнав із дитячих років, коли підлітком разом із дорослими воював у партизанському загоні «За Батьківщину». Ризикуючи життям, викрадав у п’яних німців патрони і приносив у загін, а також був кмітливим зв’язковим, збирав відомості про німців по селах вздовж траси Червоноармійського району. Після війни брав активну участь на косовиці різнотрав’я і зернових хлібів — за світловий день скошував більше одного гектара. А потім, сильного духом і фізично зрілого, забрали на флот. Микола Андрійович отримав численні нагороди, в тому числі — орден «Звягель». Він завжди у вирі громадського життя — член президії міської ветеранської організації, очолює організацію колишніх партизанів і підпільників.
Міська громадська організація — Спілка радянських офіцерів — разом із ветеранською організацією міста протягом 2014-2015 років провели сім конференцій, присвячених 70-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. На конференціях по декілька разів із доповідями виступали генерал-майор В.Матвеєв, полковники В.Парфьонов, Д.Коломієць, І.Баранський. На цих заходах постійними присутніми є вчителі історії шкіл і вищих навчальних закладів міста. Ветерани Великої Вітчизняної війни — часті гості шкіл, ВНЗів, а також військових частин. Вони виховують справжніх патріотів нашого міста, підростаючому поколінню прививається любов до рідної Батьківщини.
Доземний уклін вам, дорогі ветерани, напередодні нашого спільного найбільшого свята — Дня Перемоги! І щира вдячність за те, що ви й донині — у строю, що мудрим словом справжніх патріотів виховуєте вже у кількох поколінь велику любов до Батьківщини, готовність захищати її від будь-яких лихоліть.
Вічна слава всім її захисникам і тим, хто живе нині, і тим, хто вже відійшов у вічність.