«Не дістанешся ти нікому!»
- Кримінал
- 57
- коментар(і)
- 05-06-2015 15:18
ДВА ЧЕРЕВИКИ — ПАРА
Цю «солодку парочку» добре знали жителі районного центру, розташованого неподалік від обласного, а також — від села, де ці двоє і проживали. Савелій Васін та Антоніна Радіонівна (імена та прізвища у матеріалі змінено) жили разом, хоча і не були розписані. Назвати цих співмешканців родиною можна було з великою натяжкою. Постійні п’яні посиденьки, галасливі сварки, биття вікон і посуду… І все це для того, щоб, побігавши одне за одним декілька днів, пробачити всі образи, випити «мирову», після чого розпочати все з початку…
І нехай кажуть, мовляв, «милі сваряться — тільки тішаться»… Воно то так, але тільки не про цю парочку приказка. Йому — п’ятдесят шість, їй — і зовсім ледь за сорок. Здавалось би, в такі роки люди стають мудрішими, набираючись досвіду, тому повинні ставитися одне до одного з більшою повагою. Ці ж, ніби, і не хотіли нічого змінювати.
Було ж так не завжди. Савелій — із родини алкоголіків, тому вживає вже давно. Тоня, навпаки — інтелігентка. Після смерті свого законного чоловіка жінка зовсім розклеїлася, а діти виїхали за кордон. Тоді ж Тоня і познайомилася зі своїм теперішнім чоловіком і горе топила у пляшці.
Чи не кожного дня у їхньому будинку були нові товариші по чарці, а сусіди вже і не знали, що робити з «горе парочкою».
— Тонька, та коли ж ти схаменешся? З ким ти життя своє марнуєш?
— Тьоть Маню, а хіба ж ти не знаєш… Кому я потрібна на старості років?
— А діти твої? Хіба вони відмовляться від рідної матері?
— Не відмовляться, та свою батьківщину я не покину, куди вже мені. А тут, куди піду жити? Будинок свій продала, а гроші — у Савки.
БІЛЬШЕ ТИ МЕНІ НЕ ЛЮБИЙ
Зміни все ж таки настали. Цивільна дружина Савелія раптом ні з того, ні з сього збайдужіла до чоловіка. Вона почала уникати не лише близькості, але й навіть зустрічей. Приходячи додому, Савелій постійно бачив відсутність дружини, що приводило його у гнів. У той час, коли він ходив по місту у пошуках своєї Антоніни, ніхто навіть не наважувався не те, щоб підійти до нього, а й навіть заговорити. Запальний був він чоловік, тому всі дотримувалися принципу: не чіпати його марно.
У моменти такого гніву не підходили до нього навіть його приятелі-пияки. Можливо, жінка і насправді хотіла з ним розбігтися, а можливо, просто хотіла його розгнівати, поглузувати. Щоб знав своє місце. Але, мабуть, за роки спільного життя Тоня так і не дізналася про нього нічого. Якби жінка знала, на що ще, крім образ і махання кулаками, може бути здатна ця людина, то бігла б вона давно, куди очі дивляться…
— Можливо, і праві ви були, тьотю Маню. Втомилася я зовсім, хочу нормального життя. Хочу, щоб поважали, а не бухали разом.
— Ой, Тоня, певно, ти справді одумалась. Чи знайшла когось?
— Поживемо — побачимо!
«ПОЖЕЖА ЛЮБОВІ»
У той день Антоніна в черговий раз пішла з дому. Чекаючи її до самої ночі, Савелій вирішив піти на пошуки блудної дружини. Шукав він довго, поки «злі язики» не нашепотіли, де приховується його мадам.
— Тонька твоя вже давно до хахаля свого ходить. Ти, Савка, — лопух.
— Брешеш, падло. Вона не може, вона — моя.
— Не віриш, у Сашки кривого знайдеш свою «вірну» дружину.
Була глибока ніч, коли чоловік підійшов до потрібного будинку. На стукіт відгукнувся господар будинку, 58-річний чоловік, який мешкав тут зі своєю 89-річною матір’ю. Не відкриваючи двері, господар порадив незваному гостю йти геть.
— Савка, попустися. Ну, не може вона з тобою жити. Краще йди геть.
Таке зухвальство тільки підігріло і так не просту обстановку. Захльобуючись від образ та погроз, нічний відвідувач почав вимагати віддати Антоніну. Вона ж також наважилась поговорити з Савелієм через закриті двері. Виходити до нього, а вже, тим більше, повертатися до колишнього, жінка взагалі не збиралася. Прямо так і сказала розгніваному чоловіку, який стояв на порозі.
— Савелій, ну, не пара ми. Набридло мені вже жити, як кіт із собакою. Я вже старість хочу провести, як нормальна людина, а не вмерти від горілки.
— Значить награлася і все? Ну добре, нарікай на себе! Не мені, то й нікому!
Не отримавши «правду», покинутий чоловік пішов додому, але по дорозі, як завжди, зайшов «на точку», щоби взяти випивку. Випивши для хоробрості, «ухажор» засунув до кишені дві пляшки з легкозаймистою рідиною. Чоловік знову вирушив до негостинного будинку, вже заздалегідь знаючи, що буде робити.
Повернувшись на місце, він вже не стукав у двері — просто обілляв поріг тією самою рідиною і підпалив. Старий дерев’яний будинок спалахнув, немов сірник.
— Набридло тобі? Не дістанешся ти нікому!
Вже вранці рятувальники та слідчі знайшли на згарищі обгорілі залишки трьох людей: господаря будинку, його матері та гості. Шукати лиходія довго не довелося. Тим більше, все містечко знало, що напередодні Савелій шукав свою горе-кохану, та й той, власне, не ховався. У результаті «розлучення» закінчилося трьома трупами і одним серйозним терміном у колонії суворого режиму. Про скоєне чоловік не шкодував.
— Тепер вона — моя навіки!
Цю «солодку парочку» добре знали жителі районного центру, розташованого неподалік від обласного, а також — від села, де ці двоє і проживали. Савелій Васін та Антоніна Радіонівна (імена та прізвища у матеріалі змінено) жили разом, хоча і не були розписані. Назвати цих співмешканців родиною можна було з великою натяжкою. Постійні п’яні посиденьки, галасливі сварки, биття вікон і посуду… І все це для того, щоб, побігавши одне за одним декілька днів, пробачити всі образи, випити «мирову», після чого розпочати все з початку…
І нехай кажуть, мовляв, «милі сваряться — тільки тішаться»… Воно то так, але тільки не про цю парочку приказка. Йому — п’ятдесят шість, їй — і зовсім ледь за сорок. Здавалось би, в такі роки люди стають мудрішими, набираючись досвіду, тому повинні ставитися одне до одного з більшою повагою. Ці ж, ніби, і не хотіли нічого змінювати.
Було ж так не завжди. Савелій — із родини алкоголіків, тому вживає вже давно. Тоня, навпаки — інтелігентка. Після смерті свого законного чоловіка жінка зовсім розклеїлася, а діти виїхали за кордон. Тоді ж Тоня і познайомилася зі своїм теперішнім чоловіком і горе топила у пляшці.
Чи не кожного дня у їхньому будинку були нові товариші по чарці, а сусіди вже і не знали, що робити з «горе парочкою».
— Тонька, та коли ж ти схаменешся? З ким ти життя своє марнуєш?
— Тьоть Маню, а хіба ж ти не знаєш… Кому я потрібна на старості років?
— А діти твої? Хіба вони відмовляться від рідної матері?
— Не відмовляться, та свою батьківщину я не покину, куди вже мені. А тут, куди піду жити? Будинок свій продала, а гроші — у Савки.
БІЛЬШЕ ТИ МЕНІ НЕ ЛЮБИЙ
Зміни все ж таки настали. Цивільна дружина Савелія раптом ні з того, ні з сього збайдужіла до чоловіка. Вона почала уникати не лише близькості, але й навіть зустрічей. Приходячи додому, Савелій постійно бачив відсутність дружини, що приводило його у гнів. У той час, коли він ходив по місту у пошуках своєї Антоніни, ніхто навіть не наважувався не те, щоб підійти до нього, а й навіть заговорити. Запальний був він чоловік, тому всі дотримувалися принципу: не чіпати його марно.
У моменти такого гніву не підходили до нього навіть його приятелі-пияки. Можливо, жінка і насправді хотіла з ним розбігтися, а можливо, просто хотіла його розгнівати, поглузувати. Щоб знав своє місце. Але, мабуть, за роки спільного життя Тоня так і не дізналася про нього нічого. Якби жінка знала, на що ще, крім образ і махання кулаками, може бути здатна ця людина, то бігла б вона давно, куди очі дивляться…
— Можливо, і праві ви були, тьотю Маню. Втомилася я зовсім, хочу нормального життя. Хочу, щоб поважали, а не бухали разом.
— Ой, Тоня, певно, ти справді одумалась. Чи знайшла когось?
— Поживемо — побачимо!
«ПОЖЕЖА ЛЮБОВІ»
У той день Антоніна в черговий раз пішла з дому. Чекаючи її до самої ночі, Савелій вирішив піти на пошуки блудної дружини. Шукав він довго, поки «злі язики» не нашепотіли, де приховується його мадам.
— Тонька твоя вже давно до хахаля свого ходить. Ти, Савка, — лопух.
— Брешеш, падло. Вона не може, вона — моя.
— Не віриш, у Сашки кривого знайдеш свою «вірну» дружину.
Була глибока ніч, коли чоловік підійшов до потрібного будинку. На стукіт відгукнувся господар будинку, 58-річний чоловік, який мешкав тут зі своєю 89-річною матір’ю. Не відкриваючи двері, господар порадив незваному гостю йти геть.
— Савка, попустися. Ну, не може вона з тобою жити. Краще йди геть.
Таке зухвальство тільки підігріло і так не просту обстановку. Захльобуючись від образ та погроз, нічний відвідувач почав вимагати віддати Антоніну. Вона ж також наважилась поговорити з Савелієм через закриті двері. Виходити до нього, а вже, тим більше, повертатися до колишнього, жінка взагалі не збиралася. Прямо так і сказала розгніваному чоловіку, який стояв на порозі.
— Савелій, ну, не пара ми. Набридло мені вже жити, як кіт із собакою. Я вже старість хочу провести, як нормальна людина, а не вмерти від горілки.
— Значить награлася і все? Ну добре, нарікай на себе! Не мені, то й нікому!
Не отримавши «правду», покинутий чоловік пішов додому, але по дорозі, як завжди, зайшов «на точку», щоби взяти випивку. Випивши для хоробрості, «ухажор» засунув до кишені дві пляшки з легкозаймистою рідиною. Чоловік знову вирушив до негостинного будинку, вже заздалегідь знаючи, що буде робити.
Повернувшись на місце, він вже не стукав у двері — просто обілляв поріг тією самою рідиною і підпалив. Старий дерев’яний будинок спалахнув, немов сірник.
— Набридло тобі? Не дістанешся ти нікому!
Вже вранці рятувальники та слідчі знайшли на згарищі обгорілі залишки трьох людей: господаря будинку, його матері та гості. Шукати лиходія довго не довелося. Тим більше, все містечко знало, що напередодні Савелій шукав свою горе-кохану, та й той, власне, не ховався. У результаті «розлучення» закінчилося трьома трупами і одним серйозним терміном у колонії суворого режиму. Про скоєне чоловік не шкодував.
— Тепер вона — моя навіки!
Коментарі відсутні