Не поділив майно і вбив… священика

Михайло і Галина (імена у матеріалі змінено) були знайомі ще зі школи. Ця парочка, яка колись у шкільні роки ненавиділа одне одного, незадовго після випускного одружилася. Вони були чудовою парою, хазяйнували разом. За роки спільного проживання обзавелися будинком, господарством, мали двійко діточок — хлопчиків-близнюків. Сусіди завжди із заздрістю дивилися на це подружжя.
— Галю, який секрет вашого щасливого подружжя? — цікавилася подруга Надія.
— Жодного секрету. Ми, перш за все, поважаємо одне одного, робимо все разом, не вживаємо алкоголю, а найголовніше — віримо у Бога. Він нам і допомагає.
— Щаслива ти, Гальку, мені б хоч крихту твого щастячка…
— Усе буде, знайдеться і твоя доля.
Доля Надії знайшлася, та й ходила вона зовсім недалеко. Після 15-ти років спільного життя шлюб Михайла та Галини дав тріщину. І хто б коли подумав, що яблуком розбрату стане найкраща подруга — Надія.
— Не соромно тобі, Надю, у нас же діточки?
— Мені? Хіба ж я силою його до себе заманила? Не любов у вас була — пародія. А от у нас — справжнісіньке кохання.
— Про яке кохання ти говориш? Ти ж розбила нашу сім’ю! Бог тебе покарає, Надю, ой покарає.
— Ти ж сама говорила, що я зустріну свою долю, ну от — зустріла Михайлика. А твій Бог… бачиш, родини вашої не зберіг, то і я якось без нього обійдуся.
Важко переживала розлучення Галина, дуже важко. Спочатку плакала кожного дня, потім перестала виходити з дому. Вона ніяк не могла зрозуміти, як її зразковий чоловік зміг так просто покинути її й діточок. Сусіди підказали поїхати до ворожки. Така ідея не сподобалася Галині, адже вона щиро вірила у Бога і відкидала думки, що якийсь «дар» — це подарунок Божий.
Як не відмовляла вона себе, але вирішила, що заради дітей спробує повернути чоловіка. Галина вирушила у район, до ворожки, яку хвалили не лише у їхньому селі, а й у сусідніх.
— Їдь до баби Соні, вона тобі скаже, чому у тебе так сталося, і що робити далі.
— Згрішу я, Олю, ой покарає ж мене Бог.
Знайшла бабу Соню жінка легко, адже знали її всі тутешні.
— Бачу, біда у тебе. Близька людина зрадила, але ти не переживай, не твоє це. Тримала б його біля себе, то була б більша біда. Де він — там біда. Забудь його, нехай піде з твого життя назавжди.
Такі слова налякали жінку, але вона ніяк не могла зрозуміти, чому «де він — там біда».
Не полишало Галину і відчуття того, що вона дуже згрішила, що вдалася до ворожіння. Щоб позбавитися таких думок, жінка вирішила піти до місцевої церкви сповідатися. Жінка довго не наважувалася зайти у церкву, але все ж переступила поріг. Свою біду Галина розповіла отцю Андрію, який втішив її, мовляв, така біда змусила її вдатися до послуг ворожки.
— Головне, що ви щиро покаялися. Бог пробачить вас.
Йшов час, Галина почала повертатися до звичайного життя. Вона встигала і на роботу ходити, і по господарству працювати, і з дітьми займатися. Про Михайла вона не чула вже більше року, адже він зі своєю новою обраницею переїхав до іншого села.
...Того дня Галина поверталася з роботи, коли до неї підійшла жінка, в якій вона ледве впізнала свою колишню подругу Надію. Жінка помітно схудла, здавалося, що на ній залишилися шкіра та кістки. Обличчя її було синє, майже чорне, а в роті залишилося декілька зубів. Вона тримала в руках сигарету і дивилася на Галину «вовчим поглядом».
— Це через тебе, сволото!
— Надю, ти?
— Я! Не впізнала, так? Завдяки тобі, я бомжем стала.
— Про що ти говориш? Ти забрала чоловіка з родини — Бог з тобою. Чого ще хочеш?
— Чоловіка? Та він — нелюд! Той дурень геть спився, він мене бив, влазив у різні погані справи, поки не посадили у тюрягу. А мені тепер як жити? За що?
— Міша у в’язниці? Мені шкода і його, і тебе. Ви самі обрали такий шлях. Господь Бог все розставив на місця.
— Ну, нічо, ти ще поплатишся.
Надія залишилася жити у селі, в старому будинку її матері, а через рік померла — алкоголь згубив. Галина одного разу навідала колишнього чоловіка, привезла передачу, адже який-не-який, але батько її дітей. Він плакав, просив вибачення, мовляв, лихий поплутав. Галина ж давно перегорнула цю сторінку свого життя, тому вирішила більше не приїздити — від гріха подалі.
Через півроку після візиту до в’язниці Галина зійшлася з отцем Андрієм, з яким познайомилася у місті тоді, коли, здавалося, жити більше не хотілося. Він і допоміг їй відновитися після тяжких подій. Жили вони добре, Галина нарешті відчула себе щасливою. Разом із дітьми вони ходили до церкви, працювали по господарству. Минуло ще два роки, коли у двері постукав… Михайло. Він просився назад, казав, що зміниться.
— Йди собі, Михайле, у мене — інше життя.
— А діти? Їм потрібен рідний батько.
— Пізно ти згадав про дітей. Іди.
Наступного разу Михайло прийшов через місяць. Чоловік почав вимагати своєї частки майна.
— Не хочеш впускати до хати, то плати гроші за мою частину будинку, машини, господарства.
— Коли ти кидав мене з дітьми, то не думав про майно, а як не маєш за що купити горілки, то згадав. Ні, це все не моє, це — дітей наших.
Ходив чоловік декілька разів, але без результату. Він розумів, що судом жінку не налякає, та й пригрозити більше не було чим. Потрібно було діяти по-іншому, але приступати негайно.
Через три дні співробітники ДАІ помітили машину, яка стояла на узбіччі. Вони вирішили перевірити, чи є хтось у салоні. Двері були відчинені, а машина — порожня. Співробітники не заспокоїлися і вирішили перевірити багажник, а там — тіло чоловіка, на голові якого страшенна рана, що вказувало на кримінальний характер смерті. Жертвою і власником автомобіля виявився отець Андрій. За висновком експертизи, смерть настала від черепно-мозкової травми, отриманої в результаті сильного удару тяжким предметом.
Розпочалося кримінальне розслідування, в результаті якого затримали Михайла, який у всьому зізнався. Наразі з’ясовується, чи хотів підозрюваний просто нашкодити колишній дружині, чи мав набір вбити саме священика, маючи надію, що дружина повернеться до нього.