Замість інтернату — в’язниця та крах мрій...

— Сашко, принеси пляшку! Тільки швидше!
— Ми тебе за що годуємо, спиногриза такого?
— Ви б краще менше бухали, подивіться, на кого схожі…
У родині 16-річного Сашка (імена в матеріалі змінено) вечірні посиденьки стали вже звичними. Його батьки — Марія та Віктор — колись були заможними людьми, але їх бізнес «прогорів». Не витримавши таких змін, вони почали пиячити, а хлопець влаштувався на роботу. Квартиру мали невдовзі забрати за борги. І що робити далі, — ніхто не знав…
Коли заощадження закінчилися, то батьки почали вимагати у сина, щоби той віддавав їм свою зарплату. За що ж пиячити? Хлопець хоч був із гонором, але гроші віддавав. Куди йому, звичайному десятикласнику, тягатися з 40-річними батьками, які під впливом оковитої скаженіють, навіть можуть підняти руку на сина?
Єдиним порятунком Сашка був Єгор, колишній вихованець інтернату. Хлопцеві було вже 25 років, жив він у власній квартирі, яку йому після закінчення інтернату виділила держава. Бувало, що Олександр залишався ночувати у товариша, а той не заперечував, бо знав сімейні обставини друга.
— Саня, ти ж знаєш, коли треба, то моя хата — твоя хата. Хоч мої предки померли, але, якби я мав таких, як твої, то давно би злиняв від них.
— Та, думаєш, я не хочу? З радістю! Але ж я — неповнолітній. Не хочеться мені мати проблеми, якось дотягну.
Окрім Єгора, розуміла, жаліла та підтримувала Сашка його хрещена мама Валентина. Колись Валя та Маша були найкращими подружками, та коли розпочалися постійні п’янки, то дружба послабилася. Коли Валентина приходила провідати похресника, то її серце обливалося кров’ю, бачачи знущання над Олександром.
— Валю, кумонько, ходи до нас. Зараз Сашка змотається і купить нам пляшку, посидимо, — гукнула Марія.
— Та я ненадовго, прийшла привітати Саню з днем ангела.
— Із чим? О, то, тим більше, є привід випити, — з радістю мовив Віктор.
— Сашко, ти де ходиш? Не бачиш, що гості в хаті? Бігом жени в магазин і купи нам літру горілки, ну і закусону на свій смак.
— Мам, ти ж знаєш, що у мене немає грошей, я із зарплати вам віддав, а те, що залишив, то планував витратити на квиток на концерт мого улюбленого гурту.
— Так, щеня, не заперечуй матері. Тобі що — концерт дорожче за добробут батьків? Йди негайно, бо відчуєш міць мого кулака!
— Та краще без вас, краще б був сиротою, аніж мати таких батьків, — гнівно пробурмотів собі під ніс Олександр.
Того вечора було грандіозне гуляння, щоправда, його учасниками були лишень Марія та Віктор. Валентина довго не витримала і пішла додому, пославшись на те, що їй вже другий день шлунок болить і не відпускає. Сашко знову попросився до Єгора.
Наступного дня, після обіду, до місцевого відділку міліції зателефонував Сашко і повідомив, що знайшов своїх батьків… мертвими. Оперативники з’ясували, що причиною смерті стало отруєння чадним газом, до того ж, допоміг це зробити хтось зі сторонніх. Розпочалося розслідування. За порадою сина, підозрюваними стали товариші по пляшці. Олександром зацікавилася соціальна служба, яка вирішила помістити його у дитячий будинок.
Але після трагедії Олександра до себе забрала його хрещена, бо жаліла хлопця, хоча їй і самій було важко з чоловіком та двома дітьми у двокімнатній квартирі. Одного разу Валя прийшла додому і радісно заявила:
— Санька, тебе не заберуть до інтернату!
— Як? Чому? — не розумів хлопець.
— Я вирішила… Ми з чоловіком тебе усиновимо. Я не дозволю, щоб мій похресник жив у жахливих умовах.
— І де він житиме? Може, мені йому уступити своє ліжко? Я розумію — тиждень-другий відмучитися, потіснитися, але ж не на постійно! — не розуміючи маму, обурювався син Андрій.
— Синочку, як ти так можеш? Хоч ми і потіснимося, зате Сашко матиме родину. Ну, хіба тобі важко?
— Ти не могла з нами порадитися? — гнівалася зі свого боку дочка Наталія.
— Ми з татом вирішили — і крапка. Це навіть не обговорюється.
Через декілька днів на Валентину було скоєно замах — хтось вдарив її по голові цеглою, але не сильно. Все вказувало на те, що хотіли її лише налякати. Міліція припускала, що це хулігани або якісь вороги, а сама Валя подумувала на… рідного сина.
— Я вже й не знаю, що думати… Ну, які у мене можуть бути вороги? Боюсь, а, може, і згрішу, так подумавши, що це Андрій, синочок мій. Він гнівався на мене, що я хочу всиновити Сашу, може, це і стало причиною…
Спочатку вбивство Віктора та Марії із замахом на Валентину оперативники не пов’язували, а потім вирішили спробувати все зіставити. Після проведеного розслідування здивованими залишилися навіть досвідчені робітники міліції. Вбивство і замах здійснила одна людина — Олександр.
Затримали юнака у квартирі друга, той не пручався. До відділку міліції не прийшла, а примчалася хрещена мама, адже в голові було єдине питання: «Чому?». Тоді їй так і не вдалося дізнатися. Всю правду вона почула лише на суді…
— Що тут розповідати… Батьків я вбив, бо вони зовсім мене дістали. Вони не батьки були, а справжні п’яниці та тирани. Я все терпів, та коли на мій день ангела вони забрали мою мрію — похід на концерт, то я зрозумів, що потрібно щось змінювати. Згадав я свого друга Єгора, який був сиротою, жив у інтернаті, а після його закінчення отримав халявну квартиру. Я теж так захотів. А що мені було втрачати? Батьки мене ненавиділи, як і я їх, квартиру забрали б за борги. Я був би у виграші, потерпів би рік в інтернаті, але був би з квартирою. А тут ще хрещена зі своїм усиновленням. Я не хотів її кривдити, лише налякати, щоб передумала, бо інакше моїм планам був би кінець.
Такому зізнанню всі були здивовані. Лише Валентина зі сльозами на очах промовила:
— Бережи тебе Бог, нещасний. Нелегко тобі буде. Навіщо ж ти так, синку, зіпсував своє життя? Хотів до інтернату, а потрапив у в’язницю…