Становище освіти в навчальних закладах міста і району в 1920-х роках

Вивчення метричних книг у православних приходах містечок Любаря і Ємільчиного показують, що родина станового пристава, згодом поліцейського справника Пилипа Порфировича Рафальського, мала досить добрі стосунки з головними дворянами Новоград-Волинського повіту. Так, у фонді 1, опис 77, Державного архіву Житомирської області міститься справа 501. Під цією справою значиться метрична книга Воскресенської церкви в містечку Любарі за 1895 рік. У цій справі під аркушами 54, зворот — 55, читаємо, що в період із 6 по 9 лютого 1895 року народилася, а 8 лютого була охрещена з нареченням імені Олена донька пристава 5-го стану Новоградволинського повіту (слово Новоградволинський писалося на той час разом — В.В.) губернського секретаря Пилипа Порфировича Рафальського та його законної дружини Софії Григорівни, обидва православного віросповідання. (До речі, рід Рафальських відомий на Волині великою кількістю священиків і вчителів — В.В.). Серед хрещених батьків — камергер Двору Його Імператорської Величності Дмитро Сергійович Федоров і Софія Володимирівна Уварова, дружина предводителя дворянства Волинської губернії, відома меценатка парафіяльних шкіл. Свідки — дворянин-поміщик Євген Олександрович Ізносков (на початку ХХ століття він очолить Новоград-Волинське повітове дворянство в якості його предводителя, відомий як діяч в організації початкових шкіл — В.В.) і донька священика із Любаря Людмила Сергіївна Демченко. Таїнство хрещення здійснили священик Юліан Сидорович і псаломщик Іван Дашкевич.
Сестра Олени Пилипівни Антоніна закінчила в 1916 році Новоград-Волинську жіночу гімназію. Вступила на Київські курси іноземних мов, вивчала німецьку, англійську і французьку мови. Одночасно працювала в Святошинській гімназії. У 1919 році склала при Новоград-Волинській гімназії іспити на право викладати іноземні мови, хоча свідоцтва не отримала, нова влада такі документи не визнавала. Працювала в місцевих школах №2 і №47, викладала німецьку і французьку мови. В 1933 році переселилася до сестри в село Кладьківку, потім — у смт. Куликівку. Працювала в районному відділі освіти, завідуючою дитячим педмайданчиком, головою райкому профспілки працівників освіти. Потім — вчителем німецької та французької мов.
Під час війни обидві сестри були в евакуації в Пензенській області. В 1944 році повернулися на батьківщину і продовжували свою нелегку благородну працю. За свій самовідданий труд на педагогічній ниві Олена Пилипівна Рафальська була нагороджена орденом Леніна, медаллю «За доблесну працю». Мала заслужені відзнаки за працю на педагогічній ниві і її сестра Антоніна. Але очевидно, що звання Заслужений вчитель УРСР Олена Пилипівна дійсно не мала. Проте я знайшов постанову бюро райкому партії за 1927 рік, де серед вчителів Герасимчука, Гурвіц та інших, які висувалися на заохочення цим званням (очевидно, в межах Київської області — В.В.), було й прізвище О.П.Рафальської.
Вочевидь, обидва директори першої школи справді помилилися в своїх інформаціях завідуючому міським відділом освіти щодо О.П.Рафальської, назвавши її Заслуженою вчителькою УРСР. Проте ці інформації наводять на думку, що наше місто втратило ще одного реального кандидата на звання Заслуженого вчителя УРСР, і винною у цьому є більшовицька влада з її недолугою освітньою політикою в 1920-1930-х роках та провідники цієї політики на місцевому рівні.
Висловлюємо подяку завідуючому Куликівським краєзнавчим музеєм В.Л.Повознику за надані матеріали.