Заборонене кохання

Вони вже давно кохали одне одного, але зустрічалися таємно. Жили закохані у столиці, все одно ж боялися, що їх разом побачать знайомі. Тоді ж настане всьому кінець.
Познайомилися Руслан та Христина рік тому, а от почали зустрічатися півроку потому.
Руслан — 29-річний чоловік, корінний киянин, менеджер однієї крупної компанії, син справжніх інтелігентів.
Христина — 23-річна приваблива молода дівчина, яка приїхала до столиці у пошуках роботи та кращого життя. Батьки у дівчини — звичайний робочий клас, тому належної освіти вона не отримала.
Коли молоді люди познайомилися, то спочатку навіть не сподобалися одне одному. Христя здалася йому «звичайною простушкою», а Руслан повів себе, наче «нахабний індик» та «пафосний мажор». Та вже скоро вони змінили думку одне про одного, а згодом навіть сміялися зі свого першого враження.
— Я — індик. Ото ти й даєш, мала.
— А що, ти вів себе, наче тобі все дозволено, ніби все на світі крутиться лише навколо тебе.
— А зараз що?
— Що зараз… Тепер я не уявляю свого життя без тебе.
— А я без тебе.
Та було у стосунках молодих людей не все так просто… Руслан боявся познайомити кохану з батьками, адже вони могли б не підтримати вибір сина. Так як обраниця хлопця — звичайна провінційна дівчина, інтелігенти у третьому поколінні могли просто заборонити це кохання. Христина не розуміла, чому коханий не наважується познайомити її з рідними. Це ображало дівчину, і у пари виникали суперечки.
Наступив день народження Руслана — 30 років.
— Кохана, у мене сюрприз… Сьогодні я тебе познайомлю зі своїми.
— Ого! Наважився все ж. Ок, чекатиму.
— Я тебе заберу.
Коли Руслан та Христина увійшли до кімнати, то там уже були присутні батьки, друзі родини, а також — Настя, дочка Мартинюків, найкращих друзів. Настю вже давно сватали з Русланом, та у них щось не клеїлося. Хлопцю щось було не до вподоби. Тому сьогодні Руслан дуже здивувався, що дівчина тут теж присутня.
Про те, як здивувалися всі гості приходу іменинника з невідомою дівчиною, мабуть, і не варто говорити. Увесь вечір родина Руслана допитувала про її освіту, роботу, батьків. У проміжках між цим, мама Руслана намагалася звернути увагу на Настю: «А от Настуся з Америки прилетіла, була там на стажуванні. Настуся отримала вигідну пропозицію на роботу. Наша дівчинка вже має окреме житло. Синку, а пам’ятаєш, як ви з Настею їздили на відпочинок у Єгипет, ви були чудовою парою». Зрозуміло, що Христині було не приємно таке слухати, та дівчина трималася достойно.
Після того, як Руслан провів кохану до таксі, хлопцю влаштували справжнісінький допит.
— Ну і де ти її взяв?
— Не взяв, а познайомився на одній вечірці.
— Ти хоч розумієш, що робиш? Ти ж ганьбиш нашу родину!
— Навіть так? Як хочеш знати, я люблю її і хочу одружитися з нею.
— Що? Тільки через мій труп!
— Побачимо!
Руслан був розгніваний, адже не отримав підтримки від мами, а тато взагалі мовчав, боявся протистояти дружині. Хлопець же вирішив, що приведе дівчину жити додому, а там і мама зрозуміє,що помилялася.
Та помилявся Руслан. Мама не проживала і дня, щоб не докоряти дівчині. Вона постійно вказувала на її помилки та недоліки.
— Звідки у тебе руки ростуть? Як ти прибираєш?
— Вибачте, але я так звикла.
— Звісно, звикла у своєму селі. Я думала, що селюки хоч ганчірку уміють тримати, але — ні. Ти ні на що не здатна.
— Не ображайте мене, будь ласка.
— І за що тільки мій син тебе полюбив? Нічого, я йому відкрию очі. Тобі лише квартира наша потрібна!
— Як ви смієте! Як у такого чудового чоловіка, як Руслан, може бути така мати?
Такі сварки траплялися часто. Навіть Русланові вже почали набридати вічні крики. Христина не хотіла змовчати мамі, хлопця це злило ще більше. Мама ж постійно наговорювала сина проти його обраниці, а у приклад ставила Настю. Хлопець повільно, але попадав під вплив маминих слів. І одного разу відбулася велика суперечка, в результаті якої мама вигнала з дому Христину, а Руслан навіть не завадив.
Наступного дня Христя сиділа на лавочці в доглянутому дворі житлового масиву, чекаючи одну людини. Треба було завершити одне дільце і, мабуть, ніколи більше не з’являтися поблизу цього двору і цього будинку. Незабаром вона помітила очікуваний об’єкт, покинула своє місце спостереження і увійшла у під’їзд п’ятиповерхового будинку слідом за старою жінкою.
Незграбно піднімаючись по сходах, мати її співмешканця Руслана заговорила:
— Ти чого йдеш? Русланчик ще на роботі. Бачити тебе він точно не хоче.
— Хочу забрати свій пакет з речами, який вчора не забрала, — відповіла дівчина.
Вони піднялися на четвертий поверх. Марія Григорівна, так звали стару, підійшла до дверей, провернула один і другий ключі, по черзі, у двох замках і відкрила двері. Повернувшись до Христини, вона сердито сказала:
— Ти — почекай тут, я зараз винесу...
— Можна я сама, там ще зібрати речі потрібно.
— Ні, у жодному разі. Ноги твоєї тут більше не буде, бо ти — гидка нахаба, якій потрібно було від мого сина лише…
Не дослухавши фразу до кінця, сконцентрувавши всю злість, викликану неприязню до цієї жінки, Христя різко штовхнула господиню квартири в темну вітальню... Дівчина озирнулася — на майданчику нікого не було — швидко зробила крок у темряву і зачинила за собою двері. Включивши електроосвітлення, побачила лежачу обличчям вниз Марію Григорівну, у неї від скроні на лінолеум стікала цівка крові. Христя зрозуміла — здійснилося непоправне.
— Спокійно, без паніки... Що сталося, — так тому і бути, — міркувала вона. Викликаю міліцію, бо без грошей нікуди не втекти.
Дівчина лягла на диван з думками: «Може бути, при інших обставинах якось би інакше склалося життя? Як же я прийшла до злочину? Адже ми з Русьою лише хотіли жити разом».
Дзвінок... не задзвонив, ні, «загримів», як здалося Христині. Пару секунд шокового стану. Йде, відкриває двері — на порозі співробітники правоохоронних органів. Промовляють: «Ви викликали міліцію?» Згодом наручники замикаються. Вбігає Руслан.
— Як? Чому? Я тільки ж сьогодні купив обручку, хотів пояснити мамі, що не можу без тебе…
— Пробач… Я — вагітна.