Микола УСЕНКО: «Переконаний, що моє місто має гарні перспективи...»

Наскільки мені вдалося відтворити свій родовід, споконвіку мої пращури жили в Новограді-Волинському. Один мій прадід — Афанасій Сергєєв — служив підпоручиком
18-го Вологодського піхотного полку його Величності Короля Румунського, який стояв по вул.Червоноармійській, другий прадід — Семен Шлапак — був кучером у поміщика Бориса Мезєнцева. Дід — Сергій Шлапак — будував військове містечко в «Морському». Батько — Григорій Усенко — 27 років служив на різних посадах спочатку у військово-морському училищі, потім — у ракетній бригаді. Прабабуся — Сергєєва Марія Іванівна — була організатором першої сільськогосподарської комуни «Райбуряксоюз» на Плетенці (нині мікрорайон «Смолки»).
Я постійно живу і працюю у своєму рідному місті, лише 5 років, будучи студентом, тимчасово проживав у Кіровограді. Тут живуть мої рідні і близькі, друзі, однокласники. Після закінчення 9-ї школи два роки працював на сільмаші, починав фрезерувальником МСЦ №3, коли ж вступив на вечірнє відділення маштехнікуму, — перевели у відділ технічного контролю штампувального цеху. Після інституту була можливість залишитися на кафедрі, благо, брат дружини був у той час проректором, але туга за малою батьківщиною взяла своє. Повернувшись на завод, пішов майстром у «крематорій» — так тоді називали ливарний цех. Там пройшов, так би мовити, школу «молодого бійця». Тож, коли запросили на роботу в міськком комсомолу, чесно кажучи, довго не думав.
Сьогодні «не модно» згадувати свою належність у минулому до комуністичної ідеології, окремі мої колеги налякані люстрацією і сором’язливо приховують свою роботу в «ті часи». Більше того, ті, хто в свій час був затятим атеїстом, сьогодні мало не лоби розбиваючи, б’ють поклони в церквах. Звичайно, знаючи сьогодні про всі біди, які принесли більшовики нашому народу, язик не повернеться в їх захист. Але на той час я абсолютно щиро вірив у комуністичні ідеали і намагався чесно виконувати свої обов’язки. У ті ж роки, особливо, коли мене затвердили інструктором промислово-транспортного відділу міськкому партії, вперше почав предметно знайомитись із промисловим потенціалом міста і району, отримав навики управлінської діяльності. Згодом, на перших в Україні демократичних виборах, я в 31 рік був обраний заступником міського голови — секретарем міської ради.
Пропрацювавши в міській раді три роки, звільнився за власним бажанням і разом із колегами створив інвестиційну компанію «Звягель-інвест» і газету «Звягель-інформ». Старт був доволі вдалий, займались нафтопродуктами, поставляли мазут майже на 40 цукрових заводів України, через три роки у нас було вже 8 філій в обласних центрах, офіс у Києві біля Верховної Ради в готелі «Київ». Разом із тим, як часто буває в бізнесі, не все пішло так, як планувалося: товар — імпортний, валюта бралась у кредит, декілька разів «попали» на курсах валют, потім — на, м’яко кажучи, недобросовісних партнерах. Нафтовий бізнес довелося згорнути.
Із 2003 року поруч зі мною працював мій син, дечому навчився, намагається не повторювати моїх помилок, створив спільне з поляками поліграфічне підприємство. Сьогодні, разом з інвесторами, будує багатоквартирний будинок. Як батькові, мені, звичайно, приємно, що син не спокусився на «польські пропозиції», а залишився в Новограді. Думаю, збудовані тут об’єкти, — запорука того, що моя сім’я тут не «квартиранти».
Чому я про це розповідаю? 25 вересня мене зареєстрували кандидатом на посаду міського голови. Вже сьогодні почалися різного штибу плітки про мою «персону». Розумію, що декому хочеться, щоб я був, як кажуть, «голий, босий і ніж за халявою». На щастя, це не так, я — достатньо забезпечена людина, більшість свого трудового життя не «сидів» на державній зарплаті, а заробляв, сплачуючи при цьому немалі податки. До речі, за час моєї роботи в міській раді, тільки маленьким колективом газети «Звягель» виплачено до бюджету 768 тис. грн. податків, а за останній рік — понад 40 тис. грн. внесків на потреби АТО.
Як і вимагає закон, поступивши на державну службу, я вийшов зі складу засновників усіх мною створених фірм. Все перейшло до сина і дружини. Чи знаю я, чим вони займаються? Звичайно. Чи впливаю на бізнес? Прямо — ні, хоча, природно, посада, мабуть, таки в чомусь сприяє. Мені що робити? Розлучитися і піти в гуртожиток? Хто б там що не «плів» про мене, я присягаюсь перед громадою, що ніколи в моїх діях не було корупційних діянь.
Я чесно працював на міську громаду, за ці роки набув реального досвіду управління міським господарством, досконало вивчив структуру і порядок формування міського бюджету.
Переконаний, що моє місто має гарні перспективи розвитку, у нас є позитивна динаміка у всіх галузях. Почали заходити реальні приватні інвестори. Введені в експлуатацію нові виробництва «Новофарм-Біосинтез», «Жако», «Факро», «Юнік фарма», «Норма», «Термінал». Відкриті мережі супермаркетів «Фора», «Вопак», «АТБ», збудовані торгово-офісні центри «Норма», «Європа», ПП Диба С.В., реконструйовано ринок на вул. Ш.Алейхема, введені в експлуатацію десятки магазинів, аптек, приватних лікарень, кафе і ресторанів. На стадії завершення величні храми, що стають окрасою нашого міста. За останні 5 років прийнято в експлуатацію 415 індивідуальних житлових будинків. Вперше в місті за недержавні кошти розпочато будівництво трьох багатоповерхових будинків на 130 квартир.
Поряд із цим у місті залишається ще багато проблем, пов’язаних із житлово-комунальною сферою. Тарифи, дороги, підтоплення, аварійні будинки і дерева, бродячі собаки і багато інших питань, у які, в силу своїх службових обов’язків, мені доводиться щоденно вникати. Сьогодні напрацьована реальна програма поступового вирішення цих та цілого ряду інших питань, яка буде представлена на суд виборців у наступних номерах газети «Звягель».