Створені для великої мети: захисту рідного краю

ТЕРИТОРІАЛЬНА ОБОРОНА: ВІД ПОЧАТКУ СТВОРЕННЯ — ДО СЬОГОДЕННЯ
Зміни в безпековому середовищі, які відбулися на європейському континенті впродовж останніх років, змусили низку держав-членів НАТО і ЄС переглянути свої підходи до питання захисту державного суверенітету й територіальної цілісності. Значна частина з них реалізує свою власну оборонну політику через організацію та підготовку територіальної оборони (далі — ТрО) з найбільш економічних та ефективних резервів підтримання на належному рівні обороноздатності своєї держави. Для України організація ТрО набуває особливого значення під час удосконалення системи оборони держави, що нині здійснюється в умовах збройного протистояння. Аналіз нормативно-правової бази з питань ТрО свідчить, що на сьогодні єдина система ТрО України остаточно не сформована й має низку проблем, які потребують розв’язання. Збройна агресія Російської Федерації проти України має довготривалий період, що змушує керівництво держави приймати ефективні рішення з питань оборони.
Історичний досвід створення та розвитку ТрО свідчить, що її завдання за обсягом, характером і способами виконання не були постійними. Вони виступали похідною змін, які відбувалися, зокрема, у поглядах на способи ведення збройної боротьби. Одне з основних завдань ТрО, а саме: охорона важливих об’єктів та комунікацій, постало перед протиборчими сторонами ще з виникненням збройної боротьби як організованої форми застосування військ (сил). З появою масових армій і розширенням просторового розмаху воєнних дій, розвитком інфраструктури, появою далекобійних засобів вогневого ураження та вдосконаленням способів ведення воєнних дій зростала значимість збереження та функціонування об’єктів економіки, транспортної інфраструктури та систем державного й військового управління для успішного ведення воєнних дій. У роки Першої світової війни основними завданнями ТрО були охорона важливих об’єктів, підготовка й відправка резервів, захист і доставка матеріальних засобів для військ фронту. Під час Другої світової війни розпочалися системні воєнно-теоретичні дослідження з питань оборони території своєї держави поза межами відповідальності діючих фронтів, напрацьовувалися практичні заходи боротьби з диверсійно-розвідувальними й незаконними збройними формуваннями, створювався рух опору на тимчасово окупованій території, запроваджувались охоронні та режимні заходи, які стали основою теорії та практики ТрО.
У ХХ столітті значна увага приділялася диверсійно-розвідувальній діяльності та опануванню методів партизанської війни. Це зумовило розширення спектру завдань ТрО, до переліку яких додалися: прикриття й оборона сухопутних ділянок державного кордону, морського узбережжя; охорона та оборона військових, промислових і транспортних об’єктів; боротьба з повітряними та морськими десантами й диверсійно-розвідувальними групами противника.
На початку ХХІ століття на зміну класичному типу війни, де вирішальна роль належала збройній боротьбі, прийшла гібридна війна, що вплинуло на розширення спектру завдань ТрО, зокрема охорона та захист державного кордону; забезпечення умов для надійного функціонування органів державної влади, органів військового управління, стратегічного розгортання військ (сил); охорона та оборона важливих об’єктів і комунікацій; підтримання правового режиму воєнного стану. З часу здобуття незалежності Україна проголосила і надалі послідовно дотримувалася принципів оборонної політики. Одним із підтверджень вірності їй стала відмова від ядерної зброї. Водночас, Україна виявилася неготовою адекватно реагувати на початковому етапі російській агресії. З 2014 року співвідношення військових потенціалів України і Росії залишається очікувано загрозливим для безпеки нашої держави, що може призвести до катастрофічних для нас наслідків у випадку широкомасштабної агресії. За таких умов одним із резервів підвищення обороноздатності України є зміцнення ТрО. Для цього вкрай необхідне законодавче врегулювання питань ТрО, до того ж, варто звернути увагу й на іноземний досвід.
Багато держав-членів НАТО і ЄС (Польща, США, Німеччина, Франція, Туреччина, Канада, Швеція, Литва, Латвія, Фінляндія) реалізують власну оборонну політику саме через територіальну оборону. Оцінюючи досвід цих держав, доречно відмітити, що підходи та принципи до організації та підготовки ТрО різноманітні, але водночас можна виділити певні загальні риси: війська ТрО — це особлива складова регулярної армії; територіальна оборона організовується і ведеться на національній території держави; фінансові витрати на утримання військ ТрО менші, ніж на утримання інших складових регулярних військ і розподіляються між державним та місцевим бюджетами; повна або часткова мобілізація резервістів, якими комплектуються війська ТрО, здійснюється в загрозливий період або з оголошенням воєнного стану; переважно вільний доступ до зброї, яка зберігається вдома або на підприємстві, що дає змогу мати високий ступінь готовності до дій.
Урахування історичних аспектів організації ТрО, відповідного досвіду сучасної доби держав-членів НАТО і ЄС та національного досвіду дасть змогу визначити правові основи організації ТрО України, адаптованої до особливостей сучасних воєнних конфліктів.