«Прибацаний»

Вони познайомилися тривіально.
Ольга Коваль під легким «шафе» простувала тротуаром. Поверталася від подруги, котра цього дня святкувала день народження.
Неподалік світлофора біля молодої жінки зупинився легковик.
Опустилося скло і вистромилася голова чоловіка середніх літ. Він весело спитав:
— Мадемуазель, підвезти?
Ольга, скоса кинувши погляд на незнайомця, кинула, що спало на думку:
— Ага! Фрау-мадам!
— А чого так сердито, фрау-мадам?
Молодичка відвернулася він настири-водія, ховаючи в комір куртки усмішку.
Авто неквапом їхало поруч із Ольгою.
Водій вдався до компліменту:
— А ти нічогенька, симпатична!
— Фе, як банально! — фиркнула Ольга і пришвидшила крок.
Надав швидкості легковику і водій-прилипало.
— Сідай, підвезу.
— А ми хіба на «ти»?
— Вибачте, панянко! Мене Звуть Кузьма. Кузьма Кринько.
— І що?
— Я таксую. А народу мало. Тож…
— У вас фішки на машині немає.
— Я приватник. Підробляю.
— А раптом ви маніяк?
Кузьма Кринько гучно розсміявся. А затим, дещо вгамувавшись, спитав:
— А які вони? Маніяки?
— А такі… Спочатку прикидаються добренькими, а потім…
— А «потім»?
— Самі знаєте! — сердито кинула Ольга і, спіткнувшись, ледь не впала.
Водій легковика знову розсміявся і хотів уже їхати далі, та тут симпатична незнайомка несподівано крикнула:
— Стій! Я їду.
— Оц-це інша справа!
Хоч був і пізній час, однак біля багатоповерхового будинку, у якому мешкала Ольга, тинялася молодь.
Кузьма напрошувався «на чашечку чаю».
Та Ольга заперечливо крутнула головою:
— Надто ви швидкі й гарячі?
— А хіба це погано? — вхопився він за слово.
— Був у мене вже один «швидкий і гарячий»… — почала замислено Ольга й недоговорила.
— Гаразд, — спохмурнів таксист-приватник і, сівши в салон авто, усе ж весело проговорив: — Але я сподіваюся на зустріч!
— Побачимо…
Та вони зустрілися.
І знову випадково. А може, й не випадково…
— Ви за мною стежите? — спитала Ольга Кузьму Кринька, коли той зупинився на своєму авто біля одного з переходів, який хотіла перейти Коваль.
— Навіть і не думав, — здивовано відказав Кузьма. — А може… це доля?
— Ой! — скривившись, відмахнулась Ольга.
— Сідай у машину.
— Ми вже на «ти»?
— Ох-хо-хо…
Але вона сіла.
З того часу вони бачилися частіше. А згодом почали жити разом.
Та одного разу Кузьма зізнався Ользі, що він сидів у тюрмі.
Щоправда, з уст Кузьми (ще з першого дня їх зустрічі) часом злітали словосполучення неетичного вжитку, однак від щойно почутого була ошелешена.
— Ти сидів?
— Ну, чалився.
— За що?
— Та за дурницю одну.
— Яку дурницю?
— Ти чого в натурі?
— У якому сенсі?
— Ну… була бійка. Я взяв усе на себе.
— Довго сидів?
— Три з половиною.
— І так швидко навчився отого «арго»?
— Для цього часу було достатньо.

Хтозна чи повірила Кринькові Ольга, але вони не розбіглися. Проте частіше стали сваритися. І Кузьма вже не кожну ніч ночував удома.
А якось при черговій сварці Ольга обізвала свого співмешканця «чортом».
Той вибухнув гнівом:
— Ти шо гониш, дура?..
…Серед кримінальників «чорт» — це людина, котра не має ваги (авторитету, або просто наркоман).
Кузьма тоді просто збісився. Зі злості розбив свій мобільний телефон. Потім рвонув до кімнати і повернувся звідти вже з гранатою в руках.
— Підірву, шмара!
На диво, Ольга не злякалася. Спокійно мовила:
— Кузьма. Іди. І більше не приходь.
І він пішов.
Та через кілька днів Кузьма здибався з Ольгою в місцевому парку.
— Ти?
— Ну, я.
«Таки стежить», — сердито подумала Ольга. А вголос сказала:
— Я поспішаю.
Кузьма намагався її спинити:
— Почекай. Поговоримо.
— Нема нам про що говорити. Я думала, що в нас буде все інакше.
— Пробач. Я… Змінюся.
— Прощавай.
І вона рушила липовою алеєю до виходу.
Кузьма кинувся за Ольгою. Жорстко схопив її за руку.
Ольга скрикнула. Намагалася вирватися з цупких рук колишнього співмешканця. Однак той учепився, мов кліщами.
У конфлікт втрутилися кілька парубків. Один із них проказав:
— Ти чого, прибацаний?
І тут у Кузьми повністю «зірвало дах». Він вихопив із кишені гранату.
— Усім кінець! — рявкнув він і, висмикнувши чеку, кинув небезпечний пристрій під ноги хлопцям.
Ті вмить розбіглися хто куди.
Побіг і Кузьма.
Пролунав вибух…

Одного хлопця таки поранило. А ще внаслідок вибуху утворилася чимала воронка на асфальті.
Ользі пощастило. На той момент вона вже трохи відійшла від місця сутички і звернула за кам’яну стінку, яку також посікло…
А затим до парку під’їхало кілька поліцейських машин із увімкненими мигалками.

(Імена в матеріалі замінено)
Микола МАРУСЯК